Сучасне козацтво: «МИ ПОВИННІ ПОВСЯКЧАС ОБЕРІГАТИ НАШУ СВЯТУ УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ, АБИ ЦІЛІСНОЮ І ЗБЕРЕЖЕНОЮ ПЕРЕДАТИ НАЩАДКАМ
Богдан Якович Дацишин разом з свідомими енергетиками став ініціатором будування каплички біля могили Івана Сірка у селі Капулівка Нікопольського району, що на Дніпропетровщині.Непроста робота, яка тривала більше року, уже була завершена і Богдан Якович зі своїми однодумцями готувалися до відкриття.
“Ось тепер можна поговорити на козацькі теми”, - сказав усміхнувшийсь. Журнал “Гетьман” з початку будівництва був залучений Богданом Яковичем для висвітлення теми будівництва, але на особисте інтерв’ю погодився тільки по завершенні справи.
Розмова вийшла не за запланованими мною запитаннями. Власне, це не було інтервю, а розмірковування про любов до України, про обов’язок, про те, чи можна прожити не знаючи своїх витоків, історії свого народу, не відчуваючи його призначення...
У четвер 3 грудня я зателефонував Богдану Яковичу і сказав, що інтервю вишло досить цікаве. Він відповів, що кепсько себе почуває і попросив зайти в понеділок, переглянути матеріал. А 4 грудня Богдана Яковича не стало.
Боляче і незрозуміло, коли з життя йдуть такі люди.
Але благородні справи залишаються назавжди і нагадують живим про те як треба жити.
Вічна слава героям.
Головний редактор Ігор КРАВЧУК
– Як виникла ідея будівництва каплички?
– Хто тільки не топтався по землі українській. Зневажали нас на нашій землі недруги та вороги. Нас гнобили зі сходу і заходу, півночі та півдня – це і Річ Посполита, і Московська імперія. З півдня тероризувала велика Османська імперія, яка завоювала майже всю Європу, зробивши її фінансовим придатком. Україна стала територією, через яку проходили величезні османські загони. Вони спустошували наші землі й забирали головне – українських юнаків і дівчат, роблячи з хлопців воїнів і змушуючи дівчат народжувати їм майбутніх воїнів. Саме через загарбників ми втрачали і свою святу землю, мову, релігію і навіть душу. Чимало лиха Україні принесла і Російська імперія, яка так само забирала землі й змушували забувати свою історію і свої традиції. Те саме можна сказати і про Річ Посполиту, яка на сотні років полонила Західну Україну.
На захист українських земель, українців, українського етносу стали запорізькі козаки. На півдні України жили особливі люди – вони були завжди вільними, непокірними, відстоювали свої землю, традиції, а також віру своїх предків. Це місце можна назвати святим, адже там завжди панував дух свободи.
Аналізуючи історію, ми бачимо, що були люди, на яких можна завжди покластися. Адже ці люди не упокорювалися долі, а завжди діяли. Саме такі люди були яскравими представниками українського козацтва та нації.
З часом, з метою індустріалізації, за задумом Радянської імперії ці святі землі було затоплено – приблизно у 50-ті роки минулого століття. Цим самим було обірвано зв’язок з нашою історією, з людьми, нащадками яких ми є.
Причина, очевидно, не тільки в імперії, а й у тому, що люди на той час вже почали боятися. А посприяли цьому і голодомор 1933 року, і масові репресії. Люди втратили риси характеру, притаманні козакам, – силу, віру, опору. Їх полонив страх та зневіра.
Так сталося, що могилу отамана козацького війська Івана Сірка з різних причин затоплено не було. Її перенесення – це своєрідний знак, який показує що ми не повинні втрачати віри. Сам Іван Сірко заповідав, щоб його могилу обсадили деревами. Також він наголосив на тому, що у випадку, якщо його могилу порушать, буде людям «велика пригода». Що ми сьогодні й маємо. Упродовж багатьох років прах Сірка залишався без голови. Її вдалося приєднати до тіла тільки через 330 років після його смерті. Доля Сірка по смерті – це відображення долі України, зневіреної але ще не вмерлої.
Сьогодні могилу ще не повністю впорядковано. Але ми мусимо позбутися того прокляття, яке над нами висить. Коли ми приїхали на місце захоронення Івана Сірка, то побачили не зовсім привабливу картину. Впадає у вічі лінія електропередачі, яка проходить саме через курган. Цей недолік потрібно якось усунути, заспокоїти душу козацького отамана.
Реставрувати курган ми повинні, спираючись на власну історію. Ми мусимо розуміти важливість святих речей. Сходинкою до цього розуміння може бути каплиця, в якій ми відмолимо свої гріхи за бездіяльність та попросимо пробачення передусім у самого Івана Сірка, а також у всіх козаків.
Ми маємо усвідомити, заради чого ці мужні люди йшли на смерть. Потрібно також попросити прощення у Бога за те, що ми зробили із нашою святою землею, не відстояли коли її нищили.
Ми маємо попросити пробачення за Чорну долину, де вирізали чимало українців. Іван Сірко робив святі речі, тому потрібно зрозуміти речі, які на перший погляд здаються страшними.
Саме після подібних роздумів у нас виникла ідея щодо побудови каплиці, яка б упокоїла душу Івана Сірка. Ми маємо йому і своїм нащадкам показати, що усвідомлюємо свою історію.
Козаки змогли встояти у надзвичайно складних умовах, будучи окупованими фактично з усіх боків. А ми сьогодні – у вільній Україні – маємо відновитися, відродитися. Нам значно легше це робити, ніж нашим попередникам, бо зараз зовсім інші обставини.
Сторожова вежа, яку ми побудували, – це символ українського козацтва. Ми повинні завжди бути на сторожі й розуміти, що ворог не дрімає. Це символізує велична споруда, яка застерігає нас від небезпеки.
Завдяки подібним речам ми відродимо в українцях їхні найкращі риси, передусім віру і вольову натуру, викорінимо свідомість раба, яка глибоко засіла в нас.
Ми вирішили залучити до роботи людей, чиї попередники по фаху затопили нашу святу землю. Я маю на увазі енергетиків, які повинні спокутувати діяння своїх попередників.
З історії ми знаємо, що Івана Сірка не змогла взяти ні куля, ні щабля. Він помер своєю смертю. Наша капличка також є символом непереможності українського народу. Саме мужніх людей, таких як Іван Сірко, повинна народжувати наша українська земля.
Ми надзвичайно шануємо українських жінок – наших берегинь, які народжують нам дітей – майбутніх Іванів Сірків, що сформують провадирів та еліту української нації.
Передаючи символічний ключ від каплиці місцевій владі, ми передаємо їм і ідею віри та свободи українців. Ми повинні повсякчас оберігати нашу святу українську землю, аби цілісною і збереженою передати нащадкам.– На ваш запит відгукнулося дуже багато людей. Що ви можете про них сказати?
– Відновлення могили Івана Сірка – це випробування для певної категорії людей. Ми побачили, наскільки свідомі українці. Можливо, під час роботи ми б могли застосувати адміністративні важелі. Але це було б зовсім не правильно. Ми побачили, що в Україні дійсно чимало свідомих і відповідальних людей, які вболівають за долю держави. Усе відбувалося на добровільних засадах. Ми зрозуміли, що молоді керівники енергетичних підприємств з різних регіонів України цікавляться історією своєї держави і вболівають за її майбутнє.
Ми, таким чином, об’єднуємо людей з усіх куточків України та різних націй. Щодо об’єднання, то сьогодні ми бачимо, що певні політики, на жаль, намагаються розколоти нашу державу, повсякчас зачіпаючи мовне питання. Одна державна мова не означає приниження якихось інших націй, які мешкають на території України.– Навпаки, українська мова як єдина державна може стати об’єднуючим фактором для нашої держави.
– Звичайно. Хочу повернутися до людей, які допомагали нам із курганом. Це і представники Миколаївщини, Херсонщини, Рівненщини, Харківщини, Черкащини, Київщини, Сумщини, Донеччини, Луганщини, Львівської та Івано-Франківської областей. Одним з ідеологів наших споруд став сумчанин Іван Харченко. Відгукнулися на нашу пропозицію і представники енергетики Криму. Не була байдужою і Хмельниччина, адже Іван Сірко народився на Поділлі. Представник цього регіону – генеральний директор Хмельницького обленерго – також запропонував нам свою допомогу з відновлення могили земляка. Долучилися до нашої справи і представники енергетиків Закарпаття.
Можна сказати, що постать Івана Сірка стала сьогодні об’єднуючою, адже було залучено до співпраці людей з усіх регіонів. Люди пам’ятають перемоги Івана Сірка у їхніх регіонах, наприклад взяття Очакова, Бериславська битва тощо. Отаман, який не програв ні однієї битви, заслужив повагу і серед своїх ворогів, його порівнювали з легендарним полководцем Тамерланом.
Крім того, ми повинні усвідомити, що гроші у подібних справах – не головне. За великого бажання їх завжди можна знайти.– Яка доля України?
– Вона залежить від того, як швидко в умовах глобалізації світу, ми будемо відновлюватися як нація та український етнос.– Це, скоріше, був проект, який об’єднав людей. Це національний проект, а не просто споруда.
– Так. Наша капличка – це святе місце, яке треба оберігати. Сподіваємося, що це місце стане зв’язком поколінь і оберегом нашої країни. Це місце стане місцем покути, де ми зможемо набиратися сил. Кожна людина на цій землі повинна виконати свою місію і усвідомити своє призначення. Ми повинні повсякчас робити добрі справи, яскравим прикладом яких стало упорядкування могили Сірка.
