Точка зору: «МИНУВШИНИ НЕ ПОТРІБНО СОРОМИТИСЯ, ЇЇ ПОТРІБНО ЗНАТИ»

– Як виникла ідея такого детального дослідження свого роду?
– Я завжди був переконаний, що люди повинні знати минуле, зокрема своє коріння. Саме тому, усупереч усім подіям, я почав досліджувати свій родовід – і зрозумів, що мій рід працював на моє ім’я більше 1200 років. Тому сьогодні я зобов’язаний пам’ятати його. У ході вивчення родоводу я дізнався, що мої предки походять від датських графів і руських князів. Я з дитинства відчував, що наша родина – древнього роду. Для мене графський титул чи князівське походження – не марнославство, адже йдеться про моїх предків, а не власне про мене.
Досліджуючи своє коріння, я дізнався про багато неприємних речей, зокрема про те, що мої предки загинули від рук більшовиків. Крім того, більшовики незаконно відібрали у них майно. Сьогодні у зв’язку з цим я вимагаю від держави моральної та майнової компенсації.
Є така притча. В одного чоло-віка цар запитав, скільки він заробляє за рік. Той відповів, що три золоті карбованці. Тоді цар поцікавився, як він їх витрачає. Чоловік відповів: «Один карбованець віддаю як данину, другий – даю у борг, а на третій сам живу». Йдеться про те, що один карбованець він дає батькам, другий – дітям, а третій витрачає на себе. Досліджуючи свій родовід, я віддаю данину своїм предкам. Я впевнений, що вони того варті. Минувшини не потрібно соромитися, її потрібно знати. А особливо – таку, як мого роду.
З різних наданих мені архівом документів я зрозумів, що мій дворянський рід у всі часи поважали, з ним рахувалися. Сьогодні я повинен тримати цю марку, працюючи на благо держави та свого народу.
Мої предки були воїнами, які відстоювали свою державу і вершили долі людей. Саме тому вони були удостоєні графського достоїнства Священної Римської Імперії, двічі – графського достоїнства Австрійської Імперії, графського достоїнства Польського Царства та визнані графським родом у Російській Імперії. Сотні років мій рід, з покоління у покоління, підтверджується указами Імператора та Правітєльствующого Сенату спадковими титулованими дворянами.
Останнє підтвердження мого дідуся Миколи Аристарховича Борковського та його братів відбулося 30 квітня 1914 року Указом Правітєльствующого Сенату № 1517. За рознарядкою ВКП(б) їх розстріляли 27 вересня 1937 року.
Обравши професію юриста, я переконаний, що продовжую сьогодні їхню роботу.

– Ви вивчили багато історичних матеріалів. Як ви вважаєте, наскільки правильно подають історію дослідники?
– Українці не завжди думають своєю головою, а часто зважають на думку людей, яких вони вважають авторитетом. На людей сильний вплив сьогодні має телебачення. Наприклад, один із каналів у документальному фільмі розповідав, що Ярослав Мудрий був дуже скупим. Хоча насправді він був неабияким господарником. Ознайомившись із сагами, я прочитав, що він завжди знав ціну грошам. Саме тому за його правління держава процвітала. Але люди сприйматимуть цю історичну постать так, як почули в телевізорі.
Потрібно обережно підходити до історії, детально аналізувати постаті та факти – і лише потім робити висновки.

– Що ще вразило вас у ході вивчення нашого минулого?
– Вивчаючи історію, зокрема нашої держави, я зрозумів, що найбільше тодішнє лихо – це більшовики, які масовими розстрілами знаті провели вихолощення па-м’яті навіть у її нащадків. Саме вони стали причиною смерті Імператора як глави держави, причиною смерті державотворців. На їх совісті мільйони смертей. Це люди, які ніколи не зважали на інтереси інших або ж на їх уподобання.
Далі їх шлях продовжили комуністи, які повністю змінювали уклад життя людей. Вони зуміли знищити те, що формувалося віками. Комуністи пограбували не лише багатих і титулованих людей, а й простих. Вони грабували всіх, яскравим прикладом може служити голодомор.
Я завжди і всюди про це говорив, бо вболіваю за свою державу, за українців. Я вважаю себе українським націоналістом, за свої погляди я часто страждав, мої вчинки розглядали на партзборах, звільняли з роботи. Проти мене порушували кримінальну справу, звинувачуючи у несплаті податків. Справу як відкрили, так і закрили. Але я сам, через Шевченківський райсуд Києва, поновив її, бо у мене незаконно відібрали величезне майно без суду. Мені довелося чотири роки переховуватися, аби залишитися живим. У мене навіть спалили хату. Водночас мені пропонували чималі суми, але я не міг просто так змінити свої погляди і продатися.

– Яким ви бачите сьогодення?
– Сьогодні землі, які опинилися в руках певної групи багатіїв, роздано незаконно, оскільки ці землі збиралися у державу нашими предками багато століть поспіль. За цю землю вони люто билися з ворогами, не поступаючи їм і вершка святої землі – годувальниці народу. Ліс, до якого людина з дитинства ходила по гриби чи ягоди, сьогодні є чиєюсь власністю. Раніше у кожного був власний шматок землі, навіть у кріпака. Відомо з історії, що кілька днів на тиждень, наприклад чотири, він працював на пана, а в інші – на себе.
Тому я почав допомагати людям законодавчо оформляти розпаювання майна. Одні цим скористалися, інші – продали і пропили, але це вже їхня особиста справа. Я і сьогодні займаюся земельними питаннями.
Крім того, я побував в Америці на святкуванні 500-річчя відкриття Америки. Ми взяли з могили Тараса Шевченка трохи землі, привезли її до Америки і поклали біля Статуї Свободи. Здається, для чого це потрібно. Але я пишаюся тим, що вклав гроші у те, щоб прославити свою державу. Цю подію показало американське телебачення.
1 вересня 1991 року від канцелярії патріарха Філарета я отримав 10 тисяч карбованців. Квартира тоді коштувала 5 тисяч. Але я вклав усі гроші в ракети й метеори, щоб народ пішов на них по Дніпру до пам’ятника Тараса Шевченка, який заповідав нам не забути пом’янути його в Україні новій, вільній.
Якщо згадувати добрі справи, то я пишаюся тим, що в часи отримання Україною незалежності я брав активну участь у державотворенні, зокрема організовував мітинги. Я з самого початку вірив, що Україна стане незалежною. Ці думки я відкрито висловлював, через що мене називали провокатором, представником КДБ.
Я також брав активну участь у створенні Української православної церкви Київського патріархату. Я розумів, що потрібно повернути первосвященність, адже саме з неї почнеться державність. Це питання ми порушили разом із нині покійним священиком Володимиром Романюком.
Крім того, я брав активну участь і в питаннях референдуму.
За кожне своє слово я завжди відповідаю, не цураюся своїх думок. Навіть на всіх форумах в Інтернеті я ставлю під коментарями своє прізвище.
Я бачив чимало політиків, які працюють на публіку, здобуваючи собі таким чином славу. А в складних небезпечних ситуаціях вони ховаються, виходячи на арену, коли небезпека минає. Натомість я ніколи нікого не боявся.
Я впевнений, що Україна – єдина держава з єдиною мовою. Друга державна мова – це не бажання російськомовного населення мати другу державну мову, а знак протесту проти тих, кому перестали вірити. Люди розчарувалися у тодішній владі, тому й протестують.
Майбутнє України сьогодні саме за Віктором Януковичем як Президентом України та за Миколою Азаровим як главою Уряду. Вони укріпляться у владі й творитимуть майбутнє нашої країни. Таким чином, вони або ввійдуть в історію України, або вляпаються в історію як деякі їхні попередники, бо з історії нічого не випаде і її не надуриш. Усяке таємне стає явним, і цьому приклад історія мого родоводу.

– Ви долучилися і до відродження на українських землях козацтва...
– Так. Сьогодні я генеральний суддя «Українського козацтва». Я завжди стояв і стою на ідеях єдності українського козацтва, для якого зараз це велика проблема. Я не йшов у козацтво для медалей чи титулів. Я хочу, щоб козацтво в Україні дійсно відродилося. Адже Україна – спадкоємиця Київської Русі, яку козаки відтворили, розгромивши татаро-монгольське іго.
Нам нині потрібна єдина козацька організація. Досить з нас ігор у козацькі забави, потрібно працювати.

– Щоб ви побажали нашим читачам?
– На території наших земель була надзвичайно сильна держава, яку не можна було перемогти. Нас не могли розбити навіть римляни, завойовуючи усі навколишні народи. Візантійська Імперія платила Києву данину. Моя мрія сьогодні – саме така держава. Ми всі повинні рухатися у напрямку її укріплення і прославлення. Потрібно знати, що європейський вибір – це не нове в Україні, адже започаткували його ще київські князі. Маючи такий вибір, прабатько мого роду по материнській лінії, Великий князь Київський Святополк ІІ Ізяславич одружився на доньці візантійського імператора Олексія І Варварі, народивши доньку княжну Марію, яка й стала співзасновником мого роду разом з датським вельможею Петром Дуніним. До них було багато подібних шлюбів київських князів із принцесами європейських монархів, що породило чимало Рюриковичів по Землі. Використайте ці роди, віддавши шану Рюриковичам як творцям древньої держави, а не підспівуйте більшовикам, які знищили державні засади заради примари комунізму. Ми знищили більшовизм, а певні діячі намагаються реанімувати стару бабу у Венеру Мілоську.
Хочу побажати читачам «Гетьмана» також вивчати свою історію і знати своїх предків. Адже, як відомо, без минулого немає майбутнього. Не говоріть про знатність родів, а шукайте по ар-хівах документальні докази древності своїх родів.