Сторінка для козачат: Читайлик- пізнавайлик

Рада знову вітати Вас, дорогі мої юні читачі, на сторінках “Читайлика-пізнавайлика”! Нарешті знову маю приємну нагоду поспілкуватися з Вами. Чи сподобалася Вам розповідь київського школярика Литвина Маркіяна про козацькі пригоди, надрукована у попередньому номері? Дуже сподобалася? Чудово! Не сумніваюся, що Ви вже прочитали захоплюючі книги про відважних, мужніх та спритних козаків, а якщо ні, то ще обов’язково прочитаєте. Чи не так? Сьогодні запрошую Вас знову здійснити мандрівку у світ української дитячої книги. Вашій увазі я пропоную розповідь про славних українців княжої доби, а допоможуть мені провести Вас історичними стежками нашої країни мої помічники – книголюби Маркіян, Софія та Роксолана, які спілкувалися на великій перерві.
Завжди Ваша Галина Сікора.
Любов до своєї рідної землі, як і до рідної матері, починається змалечку. Любити рідний край – це знати історичне минуле свого народу, адже пророчо звучать рядки вірша М. Чернявського: “Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини”. Сучасна українська дитяча література пропонує юному читачеві доволі широкий спектр книг, що інформують про княжу добу в історії України: серія легенд та переказів “Князі України”, “Українські князі”, “Українські князівни”, “Княгині України-Русі”; пригодницька книга Г. Малик “Мандри і подвиги лицаря Горчика”… Це ті твори, котрі можуть посіяти в щирі дитячі серця не лише любов до друкованого слова, а й гордість за славну історію України та своїх предків, які залишили неповторний слід у великій книзі історії рідної землі. Мудрі та непереможні князі, розумні та вродливі князівни та княгині постають перед читачами не лише історичними особами, гідними для наслідування, але й просто людьми, з їхніми тривогами та радостями, проблемами та успіхами.
– Софіє, Роксолано, ви вже написали твір з української мови про свою найзаповітнішу мрію? Тільки не кажіть мені, будь ласка, що мрієте стати справжніми принцесами.
– А от і ні, не вгадав, Маркіяне! Не вгадав, не вгадав!
– Думаю, що вгадав. Я знаю, що про це мріють усі дівчатка. Та й ти, Софіє, вже, мабуть, забула, адже цю свою таємницю довірила мені ще у першому класі. Ану, пригадай!
– Пригадую, пригадую. Але тоді я була ще маленькою і не знала, що в Україні жили не принцеси, а князівни. І прославилися вони не лише своєю красою, але й освіченістю та розумом. Хіба ж не гідний приклад для наслідування нам, сучасним дівчаткам?
– Князівни? Досі я знав лише про відважну та розумну княгиню Ольгу, яка помстилася деревлянам за те, що вони вбили її чоловіка князя Ігоря. Софійко, ти мене заінтригувала, розкажи докладніше!
– Так, так, князівни: Анна Ярославна, Єлизавета Ярославна, Анастасія Ярославна, Марфа (князівна-чаклунка), Євпраксія Адельгейда, Анна-Янка Всеволодівна, Єфросинія Ярославна, Марія та Феодулія Чернігівські та інші. А чи відомо Вам, що в історії неповторний слід залишили доньки київського князя Ярослава Мудрого: Анна, Єлизавета, Анастасія? Ще змалечку вони вивчали іноземні мови та історію, любили переписувати рідкісні манускрипти в книгозбірні, яку заснував батько при Софійському соборі. Коли ж виросли – стали дружинами європейських володарів і разом із своїми чоловіками правили у Франції, Норвегії, Угорщині. Відгадайте, котра із дочок була його улюбленицею? Це зеленоока красуня Анна, що стала королевою Франції. Не лише неповторній красі, але й умінням та здібностям Анни позаздрила б кожна з нас: вона була і чудовою вершницею, і вправною мисливицею, її цікавили медицина, музика, чужі мови… Анна щедро жертвувала на доброчинність, сама лікувала вбогих і цим заслужила прихильність і любов народу. В історію Франції вона увійшла як талановитий і мудрий політик, тому що в державних справах радо допомагала чоловікові, а згодом і синові.
– Як цікаво ти розповідаєш, Софійко! А скажи, будь ласка, що то за князівна Марфа, ніколи ще не чула про неї. Якщо я не помиляюсь, ти сказала, начебто вона була чаклункою? Це щось більше схоже на казку, правда?
– Це зовсім не казка, Роксолано, а достовірні факти, хоча, звичайно, із художнім домислом. Розумієш, у ті давні княжі часи наші предки слов’яни були язичниками, тобто поклонялися багатьом богам, що втілювали різні сили природи: богові грози Перуну, богові вітру Стрибогу, богові худоби Велесу… Тоді серед людей було поширеним волхвування (чарування), особливо серед жінок: вони вміли читати по зірках, тлумачити сни, пророкувати долю. Як свідчать перекази, чаклункою була і Марфа, київська красуня знатного роду. Ці надприродні вміння вона передала своєму синові Волзі Всеславичу.
– Синові Волзі? Волзі Всеславичу? Ну ви не повірите, саме про нього мені нещодавно розповідав татусь. Ди-и-ивний був князенко Волга Всеславович: ночами перекидався на лева й полював на лісових звірів, коли збирався ловити осетра, то перетворювався на щуку. Одного разу Волга перетворився на маленьку пташечку з рудим чубчиком і в такий спосіб непоміченим проник у ханський табір, щоб викрити ворожі плани й оберегти рідний край. А вам відомо, що коли йому минуло ледве п’ятнадцять років, кмітливий та хоробрий Волга вже очолював семитисячне військо?
– Ого-го! Нічого собі! Почули б це деякі наші хлопці-старшокласники, які навіть за менших не можуть заступитися на шкільних перервах, а щоб важкого портфелика допомогти піднести першачкам, чи бабусі важку сумку… Куди там! Для того ж не треба бути княжого роду, правда?
– Звичайно, що ні, Софійко! Та вони, мабуть, не те що про князів та князівен – ха-ха-ха! – взагалі книжок не читають! А от ми з Дмитриком урочисто заприсягнулися один одному захищати малюків, не ображати дівчат і щодня робити бодай один маленький добрий вчинок. Адже ми теж хочемо бути такими відважними, чесними, справедливими, як наші славні предки – князі та князенки!
– Пригадуєте розповідь нашої Тетяни Федорівни про те, де в Києві знаходяться місця поховань наших славетних киян? Князя Діра поховано біля Софійського собору, там, де була церква святої Ірини. Князь Аскольд знайшов вічний спочинок на Печерську (це місце і досі називають Аскольдовою могилою). Князь Олег, який помер від укусу змії, що вилізла з черепа його коня, похований на горі Щекавиці, що й досі має таку назву. У Десятинній церкві поховані князь Володимир Великий, якого народ за його милосердя та доброчинність називав ласкавим батечком і “сонечком ясним”, та княгиня Ольга. Це ж відомі нам усім місця, правда, цікаво?
– А я вам теж хочу розповісти про одну славну українку. Звали її, як і мене – Роксоланою. Хоч і не була вона княжого роду, але теж, як і славні князівни та княгині, увійшла в історію. Це проста українська дівчина Настуня Лісовська, яку турки називали (як і всіх українських дівчат) Роксоланою. У день її весілля Настуню викрали і як полонянку відвезли у далеку чужу країну. Завдяки своїй пишній вроді вона стала дружиною турецького султана Сулеймана Великого, володаря Османської імперії, і брала участь у вирішенні важливих державних справ. Скажу вам по правді: я так горджуся, що ми з нею тезки!
– Ой, Роксоланочко, та ти теж у нас справжня красуня! Та ще й розумниця яка! Ти можеш з гордістю носити своє ім’я. Знаєш, твоя розповідь про легендарну Роксолану нам нагадала дуже гарну пісню:
Не одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали, на чужину гнали.
А я не скорилася, із сльози відродилася,
Українкою я народилася…
– Дівчата, скажу вам по секрету, що віднедавна в мене є лише одна мрія: здійснити подорож у минуле. Як шкода, що вчені досі не винайшли машину часу! Я б із задоволенням помандрував у прадавні княжі часи. Познайомився б із князями Олегом, Ігорем, Святославом, Володимиром Великим, Ярославом Мудрим, Володимиром Мономахом, Данилом Галицьким… Міжусобиці з Візантією, звитяжні битви з хитрими греками, боротьба з підступними хозарами, походи на хижих печенігів… Дзвін кольчуг, списів, мечів… Яка романтика! Ех, дівчатам цього не зрозуміти!
– Маркіяне, ну чому ти так вважаєш? Нам, дівчаткам теж усе це надзвичайно цікаво. Розкажи нам, будь ласка, докладніше про князя Олега. Ти щось говорив про змію, череп… Чи дійсно він загинув у такий дивний спосіб?
– Як свідчить літописець, саме так і було. Якось увечері привели до князя старця-віщуна, який зробив таке пророцтво: “Княжитимеш тридцять три роки. Великої слави заживеш, матимеш здобич численну, а вмреш від свого вірного коня”. Зранку князь відразу відіслав свого бойового друга в інше місто і заспокоївся, думаючи, що обдурить долю. Пройшли роки. Довідавшись, що кінь умер, князь Олег вирішив подивитися на його кістки. “Неправду кажуть віщуни”, – мовив він і наступив ногою на кінський череп. Тієї ж миті з черепа вилізла змія та вкусила князя за ногу. Пророцтво здійснилося: від зміїної отрути князь вмер.
– Ну й дива! Слухайте, друзі, цікаво, чи інші наші однокласники знають ці легенди та перекази княжої доби? А знаєте, що мені зараз спало на думку? Давайте їм теж розповімо цікавинки історії, добре? Ану гайда до класу, вже велика перерва закінчилася!