Особистості: СЛОВА, ЩО НЕ МОВЧАТЬ

«Маю день, маю ніч, маю вічність собі на остачу.

Мала щастя своє, проміняла його на біду.

Голубими дощами сто раз над тобою заплачу.

Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду...»

(Л.Костенко)

Збірка лірики Ліни Костенко «Гіацинтове сонце», як і вся творчість поетеси, у контексті вічності космічним лейтмотивом заворожує читача, глибоко западає в душу, змінює погляд на світ та, зрештою, і сам світ змінює.

Чому «гіацинтове»? Відповідь годі шукати в особливостях ранньовесняної квітки теплих країв, у її формах та різнобарв’ї. Вона – у безмежній душі поета, повноважного представника зірок.

Напевно, саме ця неосяжність спричинила ганебну дев’ятнадцятирічну ситуацію, яка охопила всю історію незалежної України, коли твори Ліни Костенко не перевидавались. Але, нарешті, крига скресла. Видавництво «Либідь» до ювілею поетеси перевидало поему «Берестечко», а також видало збірку «Гіацинтове сонце», презентація якої відбулася 28 березня в Українському домі.

Перед присутніми виступила відома письменниця, культоролог, професор Римського університету «La Sapienza», дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська. Вона розповіла, що «...робота над книжкою була надзвичайно велика складна і цікава. Ідея почала матеріалізовуватися і дала всім надзвичайно складний та цікавий урок. Це слово, яке діалогує з музикою, музика, яка діалогує зі словом, і Оля Богомолець, яка перечитує ці слова, перепускає їх через власну душу і власний досвід. Взагалі, слово «душа» стало ключовим словом проекту. Потім постало питання художника. Всі рефлексії зводились до одного: рівним слову і рівним голосу може бути тільки Іван Марчук – неперевершений та унікальний митець.

Ця книжка – дивовижний синтез енергії слова, музики і живопису, де поезія інтерпритує живопис, живопис інтерпритує музику, музика інтерпритує і живопис, і слово. А все це разом є мистецтвом.

Талановитий лікар і неповторна співачка Ольга Богомолець є нащадком давнього шляхетного роду. Коли її спитали про аристократизм, вона відповіла, що це – гідність, честь і відповідальність. Це висока якість у всьому, що торкається роботи, енергія абсолютно професійного дивовижного синтезу всіх зусиль. Ольга фактично працювала над інтерпритацією слова і живопису двох постатей в українській культурі, які є знаковими постатями шістдесятництва – субстанції, що триває у часі, перетривала багато зрад, багато антикультурних, антилюдських контекстів. Тепер це явище присутнє в культурі, як відповідь на все те, що ми пережили раніше і що переживаємо зараз: систему насилля над культурою, над людиною, над словом.

Традиція співвідношення музики і слова є також характерною і для Франції 60-х у культурі шансоньє, в культурі інтелектуального мистецтва, яке інтерпритує слово. Книжка «Гіацинтове сонце» – це естетична форма, яка може бути рухом опору проти вульгарності, проти насилля, проти плебейства, яке супроводжує нас багато років».

А потім звучав голос Ольги Богомолець, ця «...золота нитка Аріадни, яка виводить нас усіх із лабіринту Мінотавра. Він співає про автентичні почуття любові до людини, до своєї країни, до мистецтва, до небесного виміру нашого існування».

І ще довго у київське надвечір’я лились не розлучені «...із правдою ...слова», наповнені болем, смутком, любов’ю і вдячністю

...За твій світанок, і за твій зеніт,

І за мої обпечені зеніти,

За те, що завтра буде зеленіть,

За те, що вчора встигло одзвеніти.

(Л.Костенко)

Ганна КРАВЧУК