Економіка: ІВАН ЗАЄЦЬ: МИ МАЄМО ІНТЕГРУВАТИСЯ У СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ
Тема нашого обговорення «Ефективність та конкурентоспроможність в умовах подолання економічної кризи» є дуже цікавою. Сьогоднішня ситуація в Україні вимагає обговорення широкого кола питань. Справа в тому, що від Радянського Союзу у спадок ми отримали лише неповноструктурний і нецілісний кавалок економічної системи чи, як колись казали, народногосподарського комплексу СРСР. Цей кавалок ми отримали з двома крайнощами: з одного боку, нам дісталися енергоємні затратні виробництва (хімія, металургія, сільське господарство), з іншого – на території України були зосереджені наука і на той час високі технології.
Зі здобуттям незалежності ми отримали ціни на енергоносії у 10 000 тис. разів вищі, ніж вони були за Радянського Союзу. Це навіть не порівнянно з нафтовим ударом по японській економіці у зв’язку зі зростанням ціни на нафту у 1970-х роках, адже наша економіка була, крім іншого, ще не повноструктурною економікою. Саме тому потрібно було проводити політику розбудови цілісної повноструктурної економічної системи. Натомість наша влада обрала хибний шлях. У той час домінували дві політичні доктрини: по-перше, вичерпати потенціал економіки, який дістався нам у спадок (йдеться про сировинноємні галузі – металургію, хімію тощо), отримати якомога більше коштів, а потім провести модернізацію – це так звана економіка експортного зразка, коли не береться до уваги внутрішня ситуація у країні; по-друге, це економіка імпорту. Як бачимо, у ті часи не проводили політики розбудови внутрішнього ринку. Саме тому наша економіка сьогодні є дуже вразливою щодо зовнішнього світу, зокрема коливань.
Зараз питання розбудови внутрішнього ринку на базі власних виробництв – це одне з найважливіших політичних питань. Ми повинні обрати те «меню», котре орієнтує нас на ХХІ століття, визначитися з мінімумом галузей, які повинна мати Україна. Потрібно створити фінансовий і політичний клімат, який дозволяв би залучати інвестиції, тощо. Отже, питання модернізації української економіки – це не тільки питання зменшення енергоємності нашої економіки, екологічного мислення, це питання структурні. Сьогодення вимагає від нас дуже глибоких структурних реформ, а також реформ щодо створення відповідного клімату – від політичного до фінансового.
Щодо енергозабезпечення, то ми залишаємося залежними від Росії, хоча маємо достатній потенціал для того, щоб зменшити цю залежність – як шляхом видобутку власних енергоносіїв, так і шляхом енергозбереження. Замість того, аби сконцентруватися на політиці енергозбереження, деякі наші політики зосереджують свою увагу на вигоді співпраці з Росією.
Усі ці російські проекти – «Північний потік» чи «Південний потік» – це політика не лише на послаблення позицій України, саджання її на газову голку, а й розколу Європи. Адже газотранспортна мережа, яка проходить територією України, інтегрує всі європейські країни, які стають залежними одна від одної. Якщо з’явиться «Північний потік», то це означатиме, що Росії вдасться посадити на газову голку якусь частину держав на півночі Європи, наприклад Німеччину і Францію. «Південний потік» зробить залежними країни Балтії. Центральна ж Європа фактично залишиться лише на газотранспортній мережі України.
Саме тому питання зменшення енергозалежності сьогодні є дуже актуальним. Газові угоди, укладені в Харкові й подані як українцям, так і на міжнародну арену, є вкрай невигідними для України. Адже Україні не вдалося виторгувати жодних знижок ціни на газ. Єдиною домовленістю стало те, що якщо за формулою ми мали платити, наприклад, у першому кварталі $339 за тисячу метрів кубічних, то нам дозволили платити готівкою $229, а $100 росіяни кидають на державний борг України. Таким чином, за 10 років за умови купівлі 40 млрд. метрів кубічних газу Україна заборгує Росії $40 млрд.
Як бачимо, ситуація є досить складною. Тому конкурентоспроможність і ефективність української економіки сьогодні залежать від того, наскільки швидко ми проведемо структурні реформи у всіх галузях. Передусім ми повинні зменшувати або модернізовувати галузі металургії та хімії. Крім того, потрібно сконцентрувати увагу на високоінтелектуальних і високотехнологічних виробництвах. Ми маємо попрацювати над ринками для нашої продукції. Варто звернути увагу і на інвестиції, але не на інвестиції вчорашнього дня. Адже якщо ми співпрацюємо за кіотським протоколом чи в галузі зменшення викидів, то нам потрібні не гроші, а сучасні технології. Отже, лише за умови розуміння у глобальному масштабі ми можемо врятувати нашу планету. Якщо ми продовжуватимемо егоїстичну політику, то людство просто не виживе.
Ми маємо багато напрямків для тісної співпраці з Японією. Справа в тому, що ми рухаємось сьогодні в одному напрямку. Ми можемо дещо запозичувати у японців для досягнення високоготехнологічного рівня. Знаходячись у центрі Європи, Україна не може бути сировинним придатком до розвинутих суспільств. Сподіваємося, що нас чекають глибокі реформи. Наша співпраця може стати важливим кроком до подолання кризи.
Зараз стоїть питання не лише щодо економічної кризи, воно значно глибше. Ми розбудовуємо свою державу, її економічну систему, хочемо знайти своє місце у розподілі міжнародної співпраці, тобто інтегруватися у світову економіку не лише як споживач, а як продуцент сучасних модернізаційних тенденцій.
Пана Івана Зайця було нагороджено медаллю українсько-японської співпраці.
