Людина і суспільство: ТРАДИЦІЇ ЗГУРТОВУЮТЬ ГРОМАДУ
Кожне село, як і людина, неповторне своїм природнім ландшафтом, своєю системою господарювання, що склалась історично, своїми духовними набутками. Спільною для усіх українських сіл сьогодні є проблема виживання в умовах економічної та духовної кризи. Збайдужіння держави до долі села, безробіття, здеморалізованість, занепад сільськогосподарського виробництва, як наслідок, зубожіння сільського добробуту – ось ті реалії, у яких доводиться виживати селянам.
Тарасівка, що під Києвом, хоч і має свої особливості, а стоїть перед тими ж проблемами, що й усі.
Більшість тарасівців люблять той куточок землі, де народилися чи живуть. Своїми родинними, духовними, національними коренями вони приросли до села і вболівають за його долю. За таких умов проблема виживання – це проблема сільської громади.
Сільський голова Володимир Сизон вбачає порятунок у конверсії свідомості селян, у поверненні до своєї історичної пам’яті, до своїх традицій. Саме це згуртовує громаду, реанімує все краще, що склалося віками і допомагає селу виживати.
Розробляючи концепцію розвитку села, активісти громади розуміли під традиціями основну об’єднуючу ідею, а не показові поодинокі акції.
Тому впродовж останніх 10 років сільська рада під керівництвом В.Г.Сизона веде цілеспрямовану, копітку роботу щодо відродження історичної пам’яті та створення єдиного високоморального, культурного та освітнього простору на терені села. Поєднання історичних традицій, сучасності та перспектив здійснюється через сім’ю, церкву, школу, підприємства, окремих творчих людей.
Система духовних цінностей ґрунтується передусім на відновленні християнської моралі та загальнолюдської етики. На цій ниві багато працюють сільські церковні громади. Їх у селі чотири: УПЦ, УАПЦ, дві протестантські церкви.
З 2000 року у селі виросли нові приміщення протестантських церков з просторими залами для богослужінь, недільними школами, бібліотеками. Окрім богослужінь тарасівці протестантської віри включені у систему високодуховної просвітницької роботи, спільного дозвілля, народно-християнських традиційних свят, змістовного відпочинку.
З 2003 року в історичному центрі села силами прихожан та сільської ради піднімається нова споруда церкви Різдва Богородиці. На цьому місці була церква з часів середньовіччя. Остання, дерев’яна, була споруджена у 1810 році. За радянських часів унікальний храм поетапно руйнувався і, зрештою, у 1972 році був спалений зловмисниками. Духовне одужання людей – процес тривалий. Так само й будівництво храму є справою нелегкою. На відміну від багатьох конфесій, православна церква завжди матеріально залежала тільки від людей, від суспільства. Гроші на будівництво збирають прихожани з дієвої підтримки сільської ради з 1993 року.
У 2009 році над новобудовою храму було піднято центральний купол. До кінця 2010 року планується встановлення чотирьох бокових куполів.
Система цінностей, які згуртовують громаду села, має ґрунтуватися на повазі до людини. Вся історія Тарасівки персоніфікована життям неповторних, самоцінних людей – простих хліборобів, які жили тут віками, примножували її здобутки. Серед видатних постатей історії села священики й учителі, прославлені на всю країну хлібороби, голови колгоспів і воїни, артисти, співаки, діячі науки й політики. Для тих, хто пішов у вічність, і для живущих Тарасівка була і є не просто малою, а єдиною Батьківщиною. Духовна солідарність членів громади і всіх, хто живе за її межами, спонукала актив села до створення культурно-мистецького центру «Наша громада». З 2009 року силами активістів, благодійників, сільської ради ведеться реставрація приміщення старої школи 1928 року, де планується до кінця 2010 року відкрити сучасний інформаційно-бібліотечний центр, а до червня 2011 року – історично-краєзнавчий музей села, філію районної музичної школи, мистецькі майстерні для обдарованих дітей та дорослих. На базі мистецького центру проводитиметься індивідуальна робота з обдарованими односельцями, здійснюватиметься пошукова, дослідницька, видавнича робота, проводитимуться масові та камерні заходи.
В українській народній традиції завжди провідну роль займало свято. Усі свята українського календарного року пов’язані з господарським життям та побутом. Кожне з них має свої особливості й колорит.
З 2000 року у Тарасівці стало традицією збиратися громадою на свято Купала, 28 серпня разом святкувати День села, на Різдво колядувати, здійснювати колективні екскурсії. Свята супроводжуються відродженням традиції народних гулянь. Що дають громаді спільні святкування ?
Під час колективного святкування у людей виникає піднятий настрій, позитивні емоції, психічний комфорт, а це важливі компоненти формування гуманних стосунків між ними. Свята, які проводяться спільними зусиллями, сприяють підвищенню моральності людей, ріднять і об’єднують у колектив, забезпечують формування морально-естетичних почуттів.
«Практика таких свят, – розповідає сільський голова В.Г.Сизон, – підтвердила, що народні традиції, звичаї та обряди – це не додаток до життя, а саме життя, яскравий вияв його самобутнього характеру, світогляду, оригінальної творчості. Про доцільність і ефективність проведення спільних свят свідчить активність і одностайне бажання мешканців села брати в них участь.
Серед усієї різноманітності традицій, що входять у повсякденне життя тарасівців, є ті, що прижились із радянських часів. Це передусім вшанування ветеранів війни та праці, полеглих у Другій світовій війні, привітання літніх людей, святкування сімейних та особистих ювілеї, пошанування матерів, вітання з одруженням та народженням дітей.
Подібні сільські свята заповнюють той культурний вакуум, який створився на фоні духовної кризи суспільства. Вони виступають традиційною формою передачі соціального досвіду та духовних цінностей, моральних норм та принципів від старшого покоління до молодшого. На свята до Тарасівки приїжджають вихідці із села, приходять люди із сусідніх сіл та м. Боярки.
Особливе місце у відродженні місцевих традицій належить пісенній творчості. Тарасівська громада завжди славилася своєю співучістю. До революції (1917 р.) при Тарасівській церкві діяв відомий на всю волость церковний хор. Неповторні традиції народились у знаменитій на всю країну восьмирічній школі післявоєнної доби, яку очолювала Заслужена учителька України Олійниченко Н.К.: хори, студії, дитяча опера.
Переможцями багатьох всесоюзних, всеукраїнських конкурсів самодіяльної творчості у 70–80-х роках були художні колективи Тарасівського будинку культури під керівництвом Глушаниці Н.С.
В атмосфері сільської пісенної творчості виросли знамениті співаки, які прославили на весь світ не лише село, а й Україну. Це Народна артистка України, солістка Національного хору ім. Г.Верьовки Павлюченко П., Заслужена артистка України, солістка Державного театру оперети Кузьменко Л. Підростають у селі й нові співучі таланти.
Сьогодні далеко за межами Тарасівки славиться сільський вокальний колектив «Горлиця» (керівник Л.М.Рачинська) Учасників ансамблю запрошують на районні й обласні свята. Колектив бере участь у багатьох фольклорно-етнографічних дійствах на всеукраїнському рівні: фестивалях, конкурсах, виставках, зібраннях громадськості. З 2008 року колектив є постійним учасником і лауреатом фольклорних фестивалів у Севастополі. За велику культурно-освітню роботу, пропагування народнопісенних традицій колективу «Горлиця» присвоєно звання народного (2008 р).
Традиції українського народного виховання є складовою частиною педагогічної системи Тарасівської ЗОШ. Засобами народної педагогіки колектив під керівництвом Є.А.Бондар здійснює виховання учнів. Це передусім уроки мови, літератури, історії, краєзнавства. Позакласними формами роботи є вечорниці, виставки, конкурси, етнофестивалі. Ці засоби спрямовані на формування сильних духом і тілом особистостей, вони нероздільні й мають жити у цільній, духовно єдиній громаді села. Завдяки національному вихованню забезпечується наступність, спадкоємність поколінь, коли усі знання і цінності батьків-дідів передаються дітям. Велику етнографічну роботу проводить шкільний музей під керівництвом учителя історії Т.В.Скиби.
Відродження традицій на рівні громади належить до числа фундаментальних проблем держави. Саме духовний стан найменшої її частини – села – слугує визначальним показником життєздатності країни. Без міцних духовних засад у селі не буває міцної держави: духовно розвалене суспільство не в змозі створити потужну економіку, забезпечити гідне суспільне життя. Хоча вирішує цю проблему кожна громада самостійно, як у Тарасівці. Це її згуртовує, зміцнює і допомагає жити.
Соломія ПРИЙМАЧУК
