Медицина: МИСТЕЦТВО БУТИ ДІДУСЕМ
Якщо уважно придивитися до життя людської спільноти, зануритися в історичну науку, то легко можна помітити, що всі глобальні суспільні процеси обертаються навколо особистостей. Мається на увазі не психологічне визначення особистості, як соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що визначається відношенням людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин та характеризує суспільну сутність людини. За таким академічним визначенням кожна людина – особистість. Але ми вживаємо слово «особистість» у значенні грандіозного поєднання в собі рис загальнолюдського, суспільно значущого, та індивідуального, неповторного. Тобто, ми ведемо мову про особистості харизматичні. Вони надзвичайно цікаві як для істориків, письменників та журналістів.
У минулих числах нашого журналу ми розповідали читачам про непересічну людину , директора Науково-практичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії АМН України, заслуженого лікаря України, професора Віктора Щеглова. У одному матеріалі («Чи не втомилися атланти») мова йшла про життєвий шлях Віктора Івановича та його професійні здобутки, в іншому («Щоб кожен пишався, що він українець») сам професор Щеглов виступає, як суспільний діяч, психолог, педагог і нещадний критик тенденцій шкільного і сімейного виховання молодого покоління, якому болить доля майбутнього України – наших дітей. Але відомо, що маленьку скалку у чужому оці видно краще, ніж колоду у власному. Отож,чи вдалося знаменитому лікарю розв’язати проблему виховання не у глобальному масштабі, а у себе у сім’ї? Забігаючи наперед, скажемо, що вдалось. Ще у попередніх числах ми розповідали про Дмитра Вікторовича Щеглова, сина Віктора Івановича, який зараз є одним із найкращих нейрохірургів України і характером, і лікарським талантом, і суспільною позицією повністю пішов у батька. Це дуже радує професора. Але у Віктора Івановича є ще одна величезна радість, щастя та окраса всього життя – внучка Катя. Вона навчається у другому класі. Ми познайомилися із цією милою особою. Здавалося б, у таких сім’ях любимі внуки мають бути примхливими і пещеними. Натомість ми побачили надзвичайно виховану дівчинку, спокійну, уважну та ввічливу. Незважаючи на дитячий вік, кидається в очі її самостійність та впевненість. Вона знає своє походження, коріння, своїх дідусів і бабусь. А це надзвичайно важливо. Людина з корінням ніколи не стане перекотиполем.
Розповідаючи про Віктора Івановича, Катя каже, що дідусь хоче, щоб вона все знала і щоб була найкращою і найпершою в усьому.
Ці настанови і підтримка допомогли навчанню в школі. Улюблені її предмети – читання, математика та англійський, без знання якого важко мандрувати світом. Катя любить ходити на прогулянку з дідусем і собакою, а також робити уроки. з мамою
Надзвичайно талановитий вихователь, член філософського товариства Європи Віктор Щеглов ділиться своїми педагогічними секретами:
«Головне не показувати зверхність над дитиною, адже, зрозуміло, що ми розумніші, сильніші ніж вона. Потрібно, щоб дитина відчувала себе рівнею. Вона має ті ж права і певні обов’язки. Ось, наприклад, вранці бабусі заставляють вдягати внуків те, що вони вважають потрібним. А дитина протестує. Бабуся говорить із онуком двадцять хвилин - і ніякого результату крім. Тому, що у дитини незалежно якого віку виникає протест проти насильства і бажання робити по-своєму. Я ж у таких випадках кажу: взяв би на прогулянку, але ти довго збираєшся. Внучка миттєво одягається.
А потім ми з нею гуляємо і про те, що бачимо складаємо казки. Ось бачимо бузька який на одній нозі – придумуємо пояснення: це для того, щоб жабка подумала, що це просто стирчить паличка. Потім бачимо, що йде корова і зіпсувала нам дорогу і з’ясовуємо, що так трапилося, бо їй (корові) ніхто не купив горщика. Діти люблять фантазії,таємниці і казки».
Катя дуже любить поезію, причому, дорослу. Читає напам’ять Т.Шевченка, О.Пушкіна, П.Воронька та інших класиків.
Віктор Іванович шкодує, що сім’я сина мешкає окремо, і він не має можливості приділяти увагу Каті щоденно. Але внучка чітко засвоїла головне кредо родини Щеглових: у житті повинна бути ціль. І за що би не брався, маєш бути першим, або не берись зовсім.
Пан Щеглов переконує, що, стосовно спорту, перемога навіть не у фізичних даних, а в голові. Розповідає як на змаганнях з плавання Катя зайняла друге місце і плакала. А він сказав, що ніякого другого не може бути тільки перше. І потім вона двічі поспіль вигравала. Віктор Іванович згадує, як сам у молодості на змаганнях поставив за мету обігнати суперника хоча б на два кроки і таки обігнав хоч опинився на тиждень в лікарні.
Потрібно прислухатися до себе, до своїх можливостей і находити те, що можеш робити найкраще. Бо природу не обдуриш і не перескочиш.
Віктор Іванович бажає внучці, щоб вона була кращою за всіх, і хай усі діти будуть кращими, тоді буде поступ.
А з невдач теж потрібно робити висновки і ще більше напружуватися у досягненні мети.
Познайомившись ближче із цією родиною, все більше переконуєшся, що вона своєї мети досягне, досягне своєї мети весь український народ.
Потужне родинне дерево Щеглових: з «..глибоким корінням й високим гіллям». А значить і майбутнє України – високе.
Спілкувалася Ганна Кравчук
