Медицина: ЩОБ КОЖЕН ПИШАВСЯ, ЩО ВІН УКРАЇНЕЦЬ!
Вітаємо всесвітньо відомого вченого з високими нагородами. Нещодавно Указом Президента України Віктор Іванович Щеглов нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, створення національної наукової школи, зміцнення науково-технічного потенціалу України. А днями йому, професору та академіку численних іноземних наукових установ та інституцій, було присвоєно й в Україні звання професора з фаху.
Я зробив відкриття
Арабатська Стрілка в Азовському морі – це чудове місце для оздоровлення дітей. Малеча, яка тут відпочиває навесні-влітку, у подальшому не хворіє різними застудними хворобами. У цьому ми маємо багаторічний досвід.
Цього року у нашому пансіонаті “Ювілейний” відпочивало 125 дітей (учні 1-5 класів), здебільшого, з Рівненщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та Хмельниччини. Щоб з’ясувати, наскільки сучасні діти обізнані про Україну, нашу культуру тощо, я організував для них багато змагань. Яке ж було моє здивування, коли лише одна дівчинка зі 125-ти дітей відповіла на всі запитання – донька вчительки української мови. Всі інші не розповіли жодного вірша українською мовою, не знали гімну України, українських казок, традицій, танців, пісень, страв національної кухні, народного одягу, не знали, хто такий Тарас Шевченко, Леся Українка... І це діти, які приїхали переважно з міст, де є бібліотеки, театри, музеї!.. Це діти із західних регіонів, де панують безмежні національні амбіції, які, як виявляється, безпідставні, бо амбіції мають відповідати істинній любові до землі.
Я думав, що виявлені незнання – це випадковість, але коли перевірив дітей ще з 5-ти заїздів, побачив там таку саму картину. Якби мені сказали про таке, я б не повірив. Але я переконався у цьому сам! За національністю я наполовину росіянин, наполовину українець, але є людиною патріотичною і люблю свою Батьківщину – Україну, людей усіх націй, не віддаючи нікому переваг. Тому виявлене для мене було жахом! І я досі не можу від цього оговтатись.
Коли я зробив зауваження недалекозорим батькам, ті засперечалися, що через зайнятість їм ніколи навчати дітей віршів та розповідати про традиції. На що я їм відповів: “А час для горілки і сала ви знаходите?! У вас же по одній дитині, і ви не можете навчити її вірша, української пісні, любити країну? Вас, як дурнів, навчили необдумано кричати “Ганьба!”, “Мертвий москаль – це найкращий москаль.” Але тут вже треба плакати, а не кричати “Ганьба!”.
Відпочивав у пансіонаті й один студент гуманітарного факультету із Харкова. Я його запитував для вподобання, які особливості має його рідне місто, однак він не зміг нічого розповісти… Мені соромно, що він не знає, що місто, в якому народився і живе, було столицею України, що у ньому працює багато заводів, військових академій, 25 інститутів, там була створена найкраща хірургічна школа, в тому числі нейрохірургічна. Що Харків випускає літаки, турбіни для гідроелектростанцій, має «Газпром», найбільший тракторний завод, де свого часу працювало 70 тисяч осіб. Що це найінтелектуальніше місто України. Як людина, яка закінчила в Харкові інститут і прожила там 6 років, я знаю – там і сьогодні живе багато висококультурних сімей.
У чому ж причина такого невігластва наших дітей та молоді? У відсутності належної роботи з дитиною, яка має розпочинатися з колиски. Я вважаю, що до 5-6 років дитина має отримати фундаментальне виховання та максимальну кількість інформації про пізнання світу. Так, починати вчити дитину потрібно не у 13-14 років, коли вона вже задивляється на протилежну стать, а з раннього віку, коли це все чудово засвоюється і всі знання всмоктуються, як у губку. Вчити, граючись – без насилля та щиро радіючи разом з дитиною цим знанням. І треба багато читати, читати, читати і подорожувати...
В ефективності раннього розвитку я переконався на практиці. Моя мама, перш ніж я пішов до школи, навчила мене багатьох віршів та казок (особливо Пушкіна). Сама мама, яка у школі була відмінницею і з дитинства знала багато напам’ять, тепер у свої 95 років добре бачить, чує, а інтелектом вища за багатьох своїх дітей.
Моя онучка виросла у російськомовній сім’ї, а цього року пішла в перший клас української школи. Я поставив мету підготувати її до цього, і за 3 місяці вона навчилася добре розмовляти українською, вивчила напам’ять 15 українських віршів, багато українських пісень, а ще раніше вивчила напам’ять усього “Євгенія Онєгіна” російською і тепер вчить напам’ять “Енеїду” Котляревського. Це ж велика база для подальшого вивчення іноземних мов! А щоб виробити логіку, з дитиною потрібно змалечку займатися математикою.
Де ж школа, де вчителі?..
Виявлене мною цього літа у пансіонаті свідчить про те, що дітям не прививають у школі патріотизму. У такому разі я запитую: хіба не вороги навчають наших дітей? Нехай батьки не дуже розвинуті, але де ж школа, вчителі? Хотілося б подивитися їм у вічі. Я народився в селі, і тодішня школа давала такі знання, що в мене потім не було конкурентів – ні з мови, ні з фізики, ні з хімії, ні з математики... І ми вступали до інститутів без грошей! Якою ж є теперішня школа? Чи є там серед учителів хоч одна патріотка нашої України? Як же треба не любити свою професію, дітей, щоб випускати їх такими непідготовленими.
Подивімося на цю проблему ще ширше. Раніше у школі вчилися 10 років. Сучасна дитина навчатиметься 12 років. А незабаром такими темпами будемо мати, мабуть, і 15-річну школу. Така ворожа реконструкція переслідує одну мету – щоб з нами у світі вже ніхто не рахувався. Виховання мого покоління було дещо заідеологізованим, а ось викладання – дуже гарним. І знань мого покоління бояться на Заході й сьогодні. У нас у цілому світі не було конкурентів, а з сучасною освітою – будуть. Чому ж „реформатори” витають десь у небесах? Нехай спустяться на землю, а не борються за владу та за теплі місця. Вони народилися на цій землі чи ні?!
Вважаю, що слід звернути особливу увагу педагогів на виховання у дітей любові до своєї землі – України, до найвеличніших людей, які принесли славу цій землі, до традицій, до своїх земляків. Щоб кожен з високо піднятою головою міг сказати: “Я пишаюся тим, що народився в Україні, а отже, я українець”. Навіть дитина, що закінчила 1-й клас, має знати, хто такий Тарас Григорович Шевченко. Учням слід пояснити, що Шевченко – ідеолог української нації, якого знають в усьому світі за його “Заповіт” і високу громадянську позицію. Я вважаю, що кожен українець з дитинства повинен знати напам’ять хоча б 3-7 віршів Шевченка – “Заповіт”, “Садок вишневий біля хати”, “Мені тринадцятий минало”, Лесі Українки, Івана Франка, читати твори Котляревського, Марка Вовчка, інших національних корифеїв. Патріотичному вихованню потрібно присвятити окремі уроки, наприклад, вступні. До теми Батьківщини треба звертатися і на звичайних уроках, а вже потім викладати сам предмет. Так, як це робили наші вчителі у роки війни. І вже до 4 класу ми були готові загинути за свою землю. За справу патріотичного виховання мають взятися також композитори, поети, режисери, славлячи Україну.
Де ж національна ідея?..
Коли я виступав на Заході на міжнародних нейрохірургічних конгресах і заповнював анкету, то у графі “країна” писав “Gold part of Europe” (золота частина Європи) і залишав поряд місце для вписування назви країни. І коли мене запитували, що ж це за країна, я писав: “Ukraine” (Україна). І дуже швидко мої колеги засвоїли, що це найкраща у світі країна, тільки одна земля якої варта усієї Європи. Я вважаю, що не можна жити на цій планеті й не знати її золотої частини, яка називається Україною. Ця земля наче створена Богом у той день, коли він був найщасливішим. І ця чудова земля наче дана нашому народу для великого майбутнього – 30% чорноземів планети, два моря, різноманіття клімату, у середньому 211 сонячних днів і найдобріший у світі народ!
Але 75 років червоного фашизму дали свої плачевні результати. Цей фашизм був гіршим за гітлерівський, бо якщо Гітлер намагався примножити свою націю, то в нашій країні по тюрмах знищували найрозумніших людей. Людина “звучала гордо” тільки на папері й у творах Горького, а більше – ніде. Це були 75 років великої катастрофи наших народів, страшного перевороту, це була змова Заходу проти усього слов’янства. І вона діє до цього часу. Тому мені хочеться звернутися до всіх народів світу: “Зупиніться, у вас нічого немає того, що є у нас. У нас є душа, велика людяність, висока професійність, порядність. Зупиніться, бо у нас є і розум, і засоби зупинити вас. Не примушуйте нас повернутися до старого і знову накопичувати зброю. Не заважайте нам, і ми будемо розвиватися краще від усіх!”.
Наше покоління вчилося, і нас виховували. А тепер, складається таке враження, що не вчаться, а лише заробляють дипломи. Але який з цього сенс, якщо знань у людини немає! Коли ота молода людина з Харкова не могла розповісти про своє рідне місто, я собі думав: “Які ж ви дурні! У вас немає нічого державного, патріотичного”. А як мати владу в державі без голови, без душі, без патріотизму – тільки з хваткою злодійства, дурості, насильства, брехні? Якби ми самовіддано любили Україну, нас ніхто б не переміг!
Ось чому ви не керували Україною, не керуєте і керувати не будете. Бо ви не хочете вчитися, не хочете знати надбань та традицій свого народу, усіх боїтеся, не хочете підтримати справжніх лідерів. Як дати молодій людині атестат, якщо вона не знає гімну своєї держави? Наші футболісти на чемпіонатах тільки розкривають рот, бо не знають слів. Сором! Хай подивляться на німців, американців, голандців, французів, з якою гордістю вони виконують свої національні гімни! Ви – “вырожденцы”! Через 15-20 років ви усі вимрете, а ваші діти будуть ще дурніші, ніж ви. Що б з вами не робили, як би не знущалися, ви зі страхом кажете: “Хай буде…” Тому й вимираєте. З такими устоями українці гідні тільки чистити туалети. Такий безвольний народ нічого не вартий.
Так, у нас чудові землі, але якщо ми самі не можемо на них хазяйнувати, то звільняймо місце для розумніших (щоб не були, як вовк на сіні – і самі не можемо, й іншим не даємо). Сьогодні це не держава. Це територія. Країна злодіїв – з тією хіба що різницею, що одні крадуть по 100 гривень, інші – по 100 мільйонів.
Це геноцид!
Треба подивитися правді у вічі й назвати те, що сьогодні відбувається у навчальних закладах, знищенням талановитих українських дітей. У багатьох містах вулицями бігають безпритульні діти, а держава їх наче й не бачать... Зараз виходить стільки книжок, існує безліч спортивних організацій. Невже не можна зацікавити молодь до засвоєння знань та саморозвитку? А натомість зацікавили іншим: курінням, наркотиками, алкоголем, розпустою. Але ж усе це хтось цілеспрямовано організовує! Хто винен у тому, що таке можна творити з нашими дітьми? Сім’я, школа, держава – всі.
Те, що держава кинула виховання дітей напризволяще – ніщо інше, як геноцид! Жодним іншим словом це назвати не можна. Це шлях до винищення усього народу. До того ж, настільки рафінований геноцид, що одразу й не розберешся.
Подивіться на українські села, більшість із них приречені. На своїй рідній Херсонщині я бачив жінок, які від цієї приреченості плакали. Коли я бачив їхні сльози, я теж плакав. “На кого ж ви нас покинули? – питали вони. – Ви були такими хорошими дітьми, ми й тоді плакали – але від радості за вас. А тепер від горя. Що нема чоловіків-захисників, нема майбутнього”. Але ж ви теж винні, що не виховали справжніх бійців, які б знищували ворогів, – таких чоловіків, як у Чечні чи Грузії.
Як виховати чоловіка-бійця
Так, на жаль, нашій нації бракує справжніх чоловіків з характером. Справжній чоловік повинен уміти захистити свою сім’ю, батьків, свою землю і навіть бути готовим віддати за них життя. Він повинен уміти взяти на себе відповідальність, робити все по-своєму, вміти прийняти рішення, ніколи не здаватися, згуртовуватися і перемагати, показувати свою волю, вміти дати здачі. Чоловік, який не вміє дати здачі, – це не чоловік, бо він не дасть здачі раз, другий, потім звикне до того, що його б’ють, і в ньому назавжди поселиться страх.
Добре, що наша земля славиться сильними вольовими жінками. Однак, виховуючи синів, вони тримають їх у їжакових рукавицях і ламають як особистостей. Жінка виховує “маминого синочка” – з надмірною м’якістю, невмінням приймати рішення. Такі матері, як тварини, керуються лише сліпими інстинктами. Невже вона готує свого сина для раю? Вона ростить дитину, ні до чого не підготовлену, яка потім буде проклинати, що в неї була така мама. І дитина росте без характеру, нездатна захистити ні себе, ні свою дівчинку, ні землю. Такий чоловік – це баласт, це пропаща людина. А такі матері – це дурепи, від яких треба забирати дітей.
Справжнього чоловіка з хлопчика може виховати лише чоловік – батько, брат, дядько, наставник. Чоловік дає хлопчику волю, ставиться до нього, як до рівного і виховує бійцем.
Я щасливий, що мене виховувала не тільки мама, а й батько, учитель-німець, дядько – мамин брат. Він був справжнім донецьким бандитом, водночас я бандитом не став. Однак цей дядько дав мені дуже важливі чоловічі риси, які я залишив до сьогодні.
Підсумовуючи усе сказане, зауважу, що слова сьогодні нічого не варті. Сьогодні потрібні дії. Добрі люди, прокиньтеся! Подивіться, що це за лад! Всюди панує безлад. Це країна брехні й злодійства. Такою вона є завдяки “заслугам” старших поколінь. А якою вона стане за покоління нинішніх дітей, про яких написано на початку?! Кого ви сьогодні боїтеся? Немає жодного керівника, який би був розумнішим за просту людину! Тож не бійтеся бути переможцями!
Записала Наталія Вишневська-Данюк
Науково-практичний центр
ендоваскулярної нейрорентгенохірургії
АМН України
04050, м.Київ, вул. Мануїльського, 32,
корпус №5,
7-й, 8-й, 9-й поверхи,
тел.: (044) 483-32-17, 486-69-24;
тел./факс: 483-34-07.
