Точка зору: ЯК ЗБЕРЕГТИ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦЇ
А чи треба її зберігати? Треба, бо різноманіття – запорука стійкості будь-якої системи, в тому числі глобальної антропоекосистеми. Іншими словами, людства. Справа в тому, що етноси формуються під впливом довкілля та складають разом із ним систему – живу систему, що є в свою чергу компонентом антропосфери або глобальної антропоекосистеми. Глобалізація передбачає стандартизацію та уніфікацію, що призведе до знищення системи. Як приклад, одна із причин розпаду СРСР – це спроба створити нову спільноту людей – «радянську людину» – з єдиною мовою, поведінкою та ментальністю. В результаті чого в СРСР за 74 роки радянської влади втратили свою етнічну ідентичність 70 так званих малих народів Півночі та Сибіру.
Щоб зрозуміти, за якими саме ознаками ідентифікувати українців, треба дати визначення етносу та нації. Дати однопланове визначення етносу неможливо. Без сумніву, етнос – це кровна (генетична), духовна та територіальна спільнота людей (живих, мертвих і ненароджених), що історично склалася та має певну сукупність ознак. Та різні автори визначають етнос через різний спектр цих ознак: мову, спосіб життя та поведінку, суб’єктивну віру в спільне походження, подібність за фізичним типом, звичаями та історичною пам’яттю, самосвідомість, специфічні форми шлюбно-сімейних відносин, власну етнорелігію, територіальну та організаційну відокремленість, спільність цінностей та спільну культуру бодай у минулому, самоназву, особливості психічного складу, побуту, певної форми соціально-територіальної організації або прагнення її створити тощо. Суттєвою ознакою етносу є архетип.
Архетип (грецьк. archetypes – першообраз, модель) – поняття, що зародилося і обґрунтоване у працях швейцарського вченого К.Юнга (1875-1961) і є колективним підсвідомим, що живе в сучасній людині й має прояви в міфах, легендах, казках, обрядах, ритуалах тощо. Архетип є результатом величезного генетичного та психологічного переживання одного і того самого досвіду низкою предків. Іншими словами, архетип – це майже містична єдність людини і довкілля, в якому вона живе і в якому живуть духи її предків.
Поняття про архетип дає змогу з’ясувати різноманітні істотні особливості кожної національної культури, побуту, традицій, звичаїв і простежити нерозривний зв’язок кожного народу із землею своїх предків, дух якої є визначальним у формуванні та збереженні пам’яті про минуле. Архетип – це те, чому не можна навчитися, і є фактично константою того чи іншого етносу.
Український етнос складається із субетносів, таких як русини, бойки, лемки, гуцули, поліщуки, подоляни, слобожани та інші. Субетноси мають свої особливості, але всім їм притаманний єдиний архетип. Як відомо, «мозаїчність», розмаїття системи забезпечує її стійкість. То ж відома приповідка, що «де два українці там три гетьмани та чотири партії» свідчить про стійкість українського етносу. Так, ми індивідуалісти, бо кожен із нас – особистість. Ми різні й у цьому наше багатство. Чим більше буде нас різних, тим стійкішою буде наша нація.
Тому що ми індивідуалісти, Україна потенційно – велика європейська держава. Ми різні, але ми разом, бо маємо єдиний архетип. І в цьому наша сила.
Український етнос має всі можливості створити стійку соціосистему – Українську Державу, яка забезпечить високий рівень добробуту своїм громадянам.
Отож, розмаїття – надійна основа для спротиву глобалізації. Але для того, щоб запобігти їй, потрібне законодавче забезпечення збереження національної ідентичності. Насамперед:
1. Закон України «Про захист української мови в Україні». Закон має передбачати обов’язкове володіння та користування державною мовою державними службовцями, в першу чергу народними депутатами, та санкції за використання в ЗМІ іноземних слів за наявності в українській мові відповідників. Справа в тому, що будь-яка мова не може розвиватися без іншомовних запозичень. Але запозичення доречні тільки за відсутності відповідників. Якщо такі відповідники є, то вживання іншомовних слів засмічує, а не збагачує мову. Таким сміттям в українській мові є слова «спікер» (речник), «легітимний» (законний), «електорат» (виборці), «траур» (жалоба), «месидж», «саміт», «конто», «кастинг» та багато інших. Але, наприклад, слово «гламурний» збагачує мову, бо не має українського відповідника. Для реалізації цього закону потрібно створити Державний комітет мовної політики, відповідальний за захист та поширення української мови.
Ми маємо найбагатшу серед слов’янства мову. Тож треба її плекати і розвивати. Наприклад, росіяни Америку відкривають, книжку відкривають, двері відкривають, пляшку відкривають, очі відкривають тощо. А ми, українці, Америку відкриваємо, книжку розкриваємо або розгортаємо, двері відчиняємо, пляшку відкорковуємо, а очі розплющуємо. Тож розплющте очі, панове!
2. Закон України «Про захист національного інформаційного простору», особливо електронного. Внести питання захисту національного інформаційного простору до компетенції РНБО. ЗМІ повинні пропагувати національний традиціоналізм, насамперед у сфері суспільної моралі та духовних цінностей. І для цього мають бути створені відповідні державні програми.
3. Внести зміни до закону про громадянство України, в якому передбачити, що набуття громадянства України можливе тільки після успішного складання претендентом іспиту з української мови, історії та Конституції і тільки особами, що прожили в Україні не менше 10 років та не мали проблем із Законом і не допускали антиукраїнських вчинків.
4. У дошкільних навчальних закладах, загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах усіх форм власності викладати адаптоване до віку слухачів українознавство.
5. Держава має сприяти розвитку національної духовності та культури, в першу чергу фольклору як їх складової.
6. І останнє, етнос тісно пов’язаний з ландшафтом, до якого адаптувався і який є його прихистком і годувальником. Вірніше, етнос і середовище його проживання (довкілля) складають єдине ціле – етноекосистему, а не просто соціосистему. Тобто етнічна екологія українців суттєво відрізняється від етнічної екології, наприклад, бушменів, ескімосів чи росіян. Тож збереження довкілля є необхідною умовою збереження національної ідентичності українців.
Для збереження довкілля потрібна насамперед державна програма екологізації суспільства – утвердження в його свідомості екологічного імперативу та абсолютного пріоритету екологічних проблем.
В Україні людину, що не має знань, називають темною, а людина, що володіє знаннями про щось, вважається освіченою. Досвід свідчить, що чим менше обізнаною в питаннях екології є людина і чим вищу посаду вона обіймає, тим більшої шкоди вона може завдати суспільству, особливо, якщо ця людина займає високі посади в державі. А тому екологічні виховання, освіта і просвіта мають бути пріоритетними в країні. Треба залучити найкращих фахівців – педагогів, екологів та психологів до складання програм з екологічного виховання від дитячих садочків до вишів. Програми мають включати і сучасні комп’ютерні технології, наприклад, ігри. В старших класах загальноосвітньої школи ввести обов’язкове викладання «Основ екології», а у всіх без винятку вищих навчальних закладах – предмет «Загальна екологія». Варто би законодавчо зобов’язати всіх, хто претендує на посади голів обласних та районних державних адміністрацій, а також органів місцевого самоврядування і деяких вищих державних урядовців, складати іспит з екології. (За таких умов кандидати в депутати різних рівнів не обіцятимуть «боротися з екологією» або «з поганою екологією». Бо екологія – це наука, і вона не може бути гарною чи поганою, з нею не треба боротися. Її потрібно розвивати.) Такий самий іспит мали б складати і всі підприємці. І це не буде порушенням прав людини! Навпаки, це треба розцінювати як один із механізмів захисту конституційного права кожного громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України). Для реалізації цього права ті, від кого це залежить, мають знати не тільки прикладні аспекти екології, її созологічну складову, а й теоретичні основи, що базуються на чотирьох провідних принципах: глобального еволюціонізму, самоорганізації, системності та історичності.
І нарешті, зберегти етнічну ідентичність набагато легше в умовах, коли етнос стає нацією, тобто утворює свою державу. 24 серпня 1991 року розіп’ята на хресті історії Українська Держава воскресла. Бережімо її! Хоча б як запоруку збереження власної ідентичності.
Шануймо своє і шановані будемо.
Леонтій Сандуляк, д. м. н, професор, перший проректор БІММ при МАУП
