Особистості: НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ЕРИ

Поняття нової ери означає початок якісно нового періоду розвитку.

24 серпня – це кінець колоніальної доби і початок самостійної.

24 серпня 1991 року для України починається нова доба. Доти ми, як нація, не належали собі. Ми були об’єктом історії – час

і влада належали не нам. То була ера не наша. Від 24 серпня Україна стала суб’єктом історії, час і влада належать українському народові,

почалася нова, наша ера.

Український народ від татаро-монгольської навали став бездержавним народом. Короткі періоди відносної незалежності, як, наприклад,

Хмельниччина – це період боротьби за незалежність, який одначе не був закріплений у майбутньому. Він підкріпив надію народу

на незалежність і дав натхнення продовжувати боротьбу,

але не створив повноцінну тривалу державу.

Разом з тим, невгасне прагнення до самостійності передавалося з покоління в покоління. Кілька сторіч підряд воно народжувало козаків, у XVIII сторіччі – Гайдамаччину, “Історію Русів”, Котляревського, у XIX – народило Шевченка, у XX – три потужні національно-визвольних здвиги. Перших два – затята збройна боротьба 1917-1922 та 1942-1956 років. Третій здвиг – це наш теперішній, що ідейно виростав із предковічного прагнення українського народу до незалежности, продовжив справу борців за волю України і, спираючись на своє природне та міжнародне право, мирними способами нарешті 24.08.91 р. здійснив заповіт своїх предків: проголосив незалежність України й почав будувати свою державу.

19, 20, 21 серпня 1991 року політичні обставини в Україні, як і в цілому СРСР, були непевні. ЦК КП України приступив до виконання директив ГКЧП і готовий був розчавити і ліквідувати демократичні права громадян України, що їх народ досягнув у результаті наполегливої боротьби з компартією та її збройними загонами, проте зробити це було зовсім нелегко. Можна було наказати державному радіо і телевізії скасувати всі свої програми і перейти на трансляцію директив ГКЧП, але не можна було за кілька днів взяти під контроль усі друкарські машинки, диктофони, всіх активних членів демократичних партій й організацій, зрештою весь активний народ, який уже відчув смак свободи слова, друку, мітингів, зборів, демонстрацій, свободи написати листівку чи намалювати плакат і без страху повісити його для загального огляду.

Друге. У Москві Єльцин виступив різко проти заколотників, назвав їх злочинцями і оголосив їм війну, проте куди схилиться сила в Москві, у Києві було ще невідомо. Українська влада в особі Кравчука вичікувала.

Національно-демократична коаліція, що сформувалася навколо Народної ради Верховної Ради України, взяла на себе керівництво організації опору ГКЧПістам і захисту демократичних завоювань. Ми знали, що переможемо. Коли я послухав представлення ГКЧП народам СРСР через телевізію, послухав їхні слова і побачив тремтіння пальців Янаєва, я зрозумів, що вони програють. Не було серед них ні Сталіна, ні Гітлера. Вони почали заколот з пояснень своїх дій – це провал. Заколот міг удатися тільки за однієї умови: приголомшення всього суспільства кров’ю. Через телевізор треба було показати не колектив безвільних людей, а одного диктатора-комуніста, що наказує розстрілювати активних антикомуністів, що в нього є збройний кулак (КДБ, міліція, армія), які охоче виконують його накази і вже розстріляли Єльцина, Афанасьєва і ще двісті найнебезпечніших антикомуністів Москви і арештували й уже розстріляли найбільш активних антикомуністів у всіх обласних центрах СРСР! ГКЧПісти цього не зробили. Вони почали обґрунтовувати свої дії. Але ж обґрунтовувати наступ проти демократичних прав і свобод громадян неможливо. Якщо вони обґрунтовують, значить вони допускають дискусію, а в дискусії вони можуть виявитися неправими. Так заколоти не роблять!

Я пояснював це людям, навіюючи їм віру в неминучий крах заколоту і нашу перемогу.

19, 20, 21 серпня наша Коаліція постійно працювала у Спілці письменників України на вулиці Банковій, 2. Загальні майже безперервні засідання відбувалися на першому поверсі. Звідси наші делегації ходили до Кравчука, звідси постійно відряджали відпоручників на Майдан Незалежності для виступів перед великим зібранням киян. Звідси надсилали керівні вказівки штабам політичних партій. Тут виробляли пропозиції, які на другому поверсі редакційна комісія, що спеціально була створена, редагувала і надавала їм відповідної юридичної й літературної форми.

Звідси наші національно-демократичні члени Президії Верховної Ради (а їх було 7 із 25) пішли до Кравчука, поставили перед ним вимогу і добилися скликання Надзвичайної сесії Верховної Ради.

23 серпня Народна Рада після попередніх бурхливих днів зібралася в будинку Верховної Ради. Були далеко не всі члени Народної Ради. Засідання почалося о 10 годині на третьому поверсі в правому крилі. Відповідно до попередніх консультацій щодо підготовки порядку денного Надзвичайної сесії Верховної ради на засіданні Народної Ради слід було розподілити тематику документів для підготовки проектів постанов і законів Верховної Ради.

Я звернувся до членів Народної Ради з такими словами: Комуністична партія України брала участь у державному заколоті. Заколот провалився. Вони розуміють, що є співучасниками антиконституційної змови. Ця антиконституційна змова мовою Кримінального кодексу зветься зрадою Батьківщини. Стаття 56, яка карає за зраду, передбачає кару аж до страти. Комуністи у Верховній Раді розгублені – вони не знають, що з ними буде. Вони дивляться на Москву і думають, чи не почне Єльцин усіх їх завтра-позавтра підряд стріляти. Вони не знають, у що обернеться в Україні ненависть народу до комуністів – чи не почнуть кияни виловлювати їх по квартирах і вулицях і бити чим попало, як мадяри у Будапешті 1956 року. Ця розгубленість довго тривати не буде. Кожна політична сила відчує своє місце і співвідношення їх дасть сяку-таку рівновагу. Тепер її немає. Поразка жбурнула комуністів додолу і тим створила унікально сприятливий для нас момент. Він недовго триватиме. Того пропоную підготувати акт проголошення України самостійною державою. Якщо ми тепер цього не зробимо, то не знати, коли ми ще спроможемось зробити. Не можна проґавити нагоди, яку сама історія нам принесла. Проект всіх інших постанов і законів – дрібниці у порівнянні з цим кардинальним питанням нашої національної долі. Буде Україна незалежною, то й ті постанови будуть кращі, не буде Україна самостійна – ті добрі постанови будуть лише пом’якшенням московського колоніального ярма.

– Добре, – обізвався Головатий, – вважайте, що нас загітували.

– Я берусь написати проект постанови.

Народна Рада погодилася і постановила на 12 годину зібратися знову для обговорення проекту.

Я запросив собі на допомогу пана Сандуляка, і ми пішли в ліве крило будинку Верховної Ради, щоб ніхто не заважав.

У нас було півтори години часу.

Я виклав Сандулякові зовнішні умови щодо документа. Ось їх суть.

Перше. Краще погано зробити справу, ніж ніяк. Півтори години, що є в нашому розпорядженні, – це зовсім мало. Якщо ми не встигнемо і зірвемо, може зірватися загалом весь намір проголошення незалежності, отже, що б там не сталося, ми зробимо проект за півтори години.

Друге. Нам потрібний довгий чи короткий документ?

Якщо ми напишемо довгий, він обов’язково викличе дискусію. Дискусія може затягтися. Можуть відкласти на доробку. Сесія може перейти до обговорення інших документів. Може минути тиждень. Треба кувати залізо, поки гаряче. Кравчук тепер схиляється в наш бік, а куди він хилитиметься за тиждень-два? Завтра він нам сприятиме, а чи сприятиме через тиждень-два?

Довгий текст має ту перевагу, що в ньому можна було б записати більше політичних ідей, які у подальшому служили б знаряддям у боротьбі за зміцнення державності. Мусимо пожертвувати цією перевагою задля швидкості. Далебі, що коротший буде текст Акта, то менше він викликатиме дискусій і швидше буде схвалений.

Сандуляк погодився з таким підходом, і я почав викладати на папері головні думки. Ми обговорювали їх, і я писав далі. За півтори години ми закінчили і прийшли на засідання Народної Ради. Я виступив з обґрунтуванням необхідністі короткого тексту документа. Рада погодилася, висловила кілька зауважень, гуртом відредагували і схвалили текст Акта. Далі технічна праця: надрукувати і доручити секретаріатові Верховної Ради розмножити й завтра зранку роздати депутатам. Народна Рада доручила мені виступити з проектом на сесії Верховної Ради.

24 серпня відкрилася Надзвичайна сесія Верховної Ради. Вона заслухала Акт проголошення незалежності України – короткий документ, який складається з чотирьох преамбульних і чотирьох постановчих речень.

Гуренко, провідник комуністів України, запропонував зробити перерву для наради. Він скликав комуністів-депутатів до нижнього залу і провів з ними коротку нараду про те, як комуністи мають поставитися до проголошення України незалежною державою: голосувати за Акт чи голосувати проти? Нарада була коротка. Гуренко запропонував голосувати “за”. Комуністи піднялися до сесійного залу і проголосували.

Документ, що перетворював Україну – колонію Москви – в Україну – незалежну державу, був схвалений абсолютною більшістю депутатів Верховної Ради.

Ми підхопилися з місць і радісно вітали один одного. Мені клубок підкотився під горло і не давав говорити від радості. Хтось обнімав мене і цілував. О, Боже, сталося! Думка окинула мій попередній шлях. Голос Наливайка, Хмеля, Суховія – всіх борців за волю України з глибини віків десятиріччями шептали мені у вуха: “Йди за нами! Не дай сміятись ворогам над рідним краєм!” І я йшов. А тепер – о, диво – усі почули голос цей. Оцей, увесь поважний владоможний зал! О, Дажбоже України, – ми встаємо з колін.

Ми вийшли на площу перед будинком Верховної Ради. Кілька десятків тисяч людей вирувало в радіснім щастю. Ближній гурт чоловіків підхопив мене на руки...

Від Верховної Ради увесь народ пішов до Майдану Незалежності.

Ми будем люди, не раби,

І наша ненька Україна

Не наймичка в чужих людей,

А господиня у себе,

У власнім домі!

Кияни на Майдані Незалежності радо вітали рішення Верховної Ради, а під вечір на Софіївському майдані відбувся велелюдний мітинг за участю Кравчука, найвищих державних достойників і славних людей України.

Я зачитав народові Акт проголошення незалежності України.

Додому приїхав за десять хвилин дванадцята ночі. На порозі зустріла радісна дружина.

– Щиро вітаю, я все чула, – сказала вона. – Ти що, один?

Я ввійшов до хати і побачив добре накритий стіл з напитками.

– В тебе сьогодні День народження. Я думала, прийдеш із друзями. І в тій хвилині у дворі почувся якийсь шум. Двері відчинилися, і в хату почали входити люди. Це були члени Проводу Української республіканської партії, та й не тільки вони, було ще багато людей, друзів.

Святкували День народження України, що було найціннішим подарунком мені в житті від Бога в мій День народження.

Україна стала на добрий шлях. Необхідно знайти в собі силу здолати труднощі на початку цього шляху.

Попередня довга неволя відучила націю керувати собою способами узгоджування діяльності різних організацій і структур задля організованого існування всього суспільства. А мусимо усвідомити, що тільки організувавши національну державу зможемо захистити майнові, особисті й політичні інтереси кожної сім’ї і всіх громадян України.

Святкуючи четверту річницю незалежності, бачимо, що в Україні страшенно багато труднощів і життя громадян дуже важке.

А чи могло бути легко у час, коли все доводиться переробляти: замість колишньої деспотичної системи, що не давала людині й писнути, створили демократичне суспільство, в якому кожен може говорити що хоче і критикувати кого завгодно, сповідувати будь-яку віру і ходити до тої церкви, яка йому до вподоби, і замість однієї економічної системи створити іншу.

Ми проголосили Акт про незалежність. Цей Акт змінив юридичний статус України, проте юридичний акт проголошення незалежності не зробив Україну незалежною фактично. Для того, аби стати фактично незалежною країною, необхідно створити свою державу і взяти під контроль національну територію.

Україна ще не реформувала систему своїх органів центральної влади і місцевого самоврядування.

Необхідно було створити національний економічний комплекс: організувати управління або контроль за діяльністю економічних об’єктів, організувати митний кордон, запровадити свою грошову одиницю. Кожна з цих проблем складна і потребує багато праці. За чотири роки в напрямку створення національного економічного комплексу пророблена велика робота, але ще багато залишилося зробити. Для нормального функціонування національної економіки на нових, ринкових принципах необхідно створити нове законодавство про податки, банківську систему, запровадити гривню та створити закони для регулювання всіх інших інституцій, пов’язаних з функціонуванням грошей, всієї економіки. Необхідно реформувати сільськогосподарське виробництво. Та Україна раніше не мала навіть справжнього міністерства фінансів! Тепер воно є.

Хіба може існувати держава в сучасних умовах без кордонів?! Проте зробити демаркацію, укласти договори з сусідами, технічно обладнати кордон по всій його довжині – це велика праця, яку швидко не зробиш. Україна поступово оформляє свою державність, хоч не завжди це знаходить належний громадський відгомін. Наприклад, нещодавно закінчена демаркація тимчасового контролю між Україною і Білоруссю. Ця подія не привернула особливої уваги засобів масової інформації, а тим часом для оформлення держави як самостійної величини демаркація кордонів на місцевості з усіма сусідніми державами обов’язкова.

Україна ще не ухвалила своєї конституції, не оволоділа національним інформаційним простором, ще не... багато чого не зробила.

Але й багато чого зробила за 4 роки: зуміла уникнути кривавого протистояння, навчилася мирного переходу вищої влади від одних людей до інших, зуміла конфлікт між гілками влади розв’язати без застосування сили та марнування людських сил і ресурсів, різні політичні сили навчилися йти на компроміс задля продовження мирного розвитку, а це означає, що українська нація вміє учитися на уроках минулого і не повторить того, що призвело до втрати Української Народної республіки – братовбивчої війни.

За 340 років колоніальної залежності вперше Україна має 4 роки незалежності поспіль, коли наші люди мають змогу говорити один одному про долю України, що хочуть, не боячись московської кари. Уперше за довгий час нація чотири роки поспіль творить національну інтелігенцію, що взялася за вивчення історії народу, починає творити свою ідеологію і нести її в народ. Ніколи ще не було (окрім сивої давнини) щоб інтелігенція мала можливість служити своїй українській нації.

Оці чотири роки – це вперше вона має таку можливість. Плодів діяльності її ще зовсім мало, бо вона себе саму ще не встигла як слід сформувати. Але якщо мине ще 4 незалежні роки, тоді теперішні початки й зерна дадуть великі сходи. Вони витіснять антидержавні та антиукраїнські настрої і створять такий соціальний цемент, який з’єднає розпорошений народ в один національний організм і дасть йому силу.

Силу, усвідомлену стараннями інтелігенції, але збудовану на природні властивості кожної людини прагнути до достатку і готовність захищати своє добро. Цю готовність духовна еліта нації доповнить ідеєю: захистити своє особисте добро поза межами національної держави неможливо. Держава як політична організація нації для того й призначена, щоб захищати добро своїх громадян як усередині державної території, так і від зазіхання зовнішніх сил.

Україні тяжко дається будівництво своєї держави, подолання економічної кризи й приватизація економіки через те, що впродовж чотирьох років незалежного існування керують державою люди, що не мають особистої національної орієнтації. Особисто вони зорієнтовані на задоволення своїх владних амбіцій та матеріальну вигоду. Коли б їх вела вперед зоря величі української нації та достатку її громадян, вони б не допустили страшенної руйнації економіки та масового економічного бандитизму (рекету).

Історично цей період неминучий, бо комуністичних номенклатурників ніким було замінити, як неминучою є поступова заміна цих людей справжніми патріотами, що справу нації ставитимуть вище своїх особистих інтересів.

Ми з вами, шановні українки й українці, можемо це прискорити шляхом поліпшення складу Верховної Ради та активним втручанням у все суспільно-політичне життя нашої Батьківщини України.

Не жди від когось, чоловіче, а дій сам! Демократична Україна дає тобі це право. Тоді 5-ту річницю ти святкуватимеш у кращих умовах!

16 серпня 1995 року.

м. Київ

(Із книжки “Народження нової ери”)