Культура і мистецтво: З ШИРОКО ВІДКРИТИМИ ОБІЙМАМИ
Відомо, що саме мова, культура, традиції, фольклор роблять кожну націю унікальною. Усі ці, на перший погляд, вже досить звичні аспекти людського життя здатні зближувати людей різних національностей, можуть допомогти їм порозумітися без знання мови. Я завжди пишалася своїм корінням, містом, в якому народилася, проте по-справжньому відчула гордість за причетність до України лише після недавньої поїздки за кордон.
Передісторією цієї розповіді стало те, що 15 років тому, будучи ще дитиною, вперше потрапила до Франції і там познайомилась із чудовою сім’єю Helene та Francois Descharmes. У нас одразу зав’язалися дуже теплі стосунки. З тих пір ми підтримуємо зв’язки. Саме завдяки своїм французьким друзям, які за тривалі роки знайомства стали мені рідними, я досить швидко опанувала мову, що тепер стає мені нерідко у нагоді.
Ось і цього разу вона знадобилася, коли мене запросили на два тижні до Франції перекладачкою для Українського народного ансамблю танцю з Кам’янець-Подільського із милозвучною назвою „Горлиця”. На пропозицію радо відгукнулася. Адже це була гарна нагода побачитися з дорогими серцю друзями, а ще до цього я ніколи не була у Франції взимку. З професійної ж точки зору я просто не могла знехтувати можливістю отримати новий досвід та гарну тему для творчості.
Отож, невдовзі після отримання запрошення, я вже сиділа у потязі Київ-Кам’янець-Подільський. А далі були три дні в автобусі, впродовж яких встигла познайомитися з понад 40 танцюристами та хореографом ансамблю Володимиром С’єдіним. Володимир Миколайович розповів, що „Горлиця” діє вже близько 45 років. За цей час вона стала лауреатом багатьох фестивалів.
Колектив складається переважно із студентів, випускників місцевих вузів та школярів. При ансамблі діє молодша підгрупа. Окрім цього, він має свій оркестр.
В основі усіх танців, які виконує „Горлиця”, лежить фольклор народів України та її сусідів – Росії, Молдови. Костюми танцюристів відповідають регіону або країні, з яких „родом” танець.
За роки існування ансамбль демонстрував своє мистецтво не лише в Україні, а й 30 країнах світу. Останнім часом він все частіше приїздить із концертами до Франції. У 2005 році колектив виступав у французькому місті Gannat, в 2007 – приїздив на запрошення Будинку молоді і культури міста Saint-Denis-de-Cabanne, а в цьому році танцюристів за підтримки групи французьких волонтерів, які у 2007 році побували у Кам’янець-Подільському і були прийняті з широко відкритими обіймами, запросив Будинок молоді і культури міста Charlieu. Ця організація не є політичним товариством або спілкою, діяльність якої спрямована на отримання прибутку. Мета її діяльності передовсім полягає у тому, аби люди мали доступ до культури, творчого обміну. Тут збираються різні за характерами, традиціями й уподобаннями особистості.
…За розмовами із Володимиром Миколайовичем не помітила, як польські пейзажі за вікном автобуса змінилися на інші, неочікувано німецькі. Яким же було здивування, коли виявилось, що ми в Чехії і прямуємо до одного з найкрасивіших міст Європи – Праги.
Вісім годин насолоджувалися величчю її соборів, палаців і будівель, кожні з яких, без перебільшення, є витворами архітектурного мистецтва. Але найбільше вразив Карлів міст – один з найгарніших із 18-ти існуючих, та славнозвісні Празькі куранти – середньовічний годинник, що встановлений на південній стіні башти Староміської ратуші та показує рік, місяць, день і години, час сходу і заходу Сонця і Місяця, а також розташування знаків зодіака.
Щогодини, коли б’ють куранти, відбувається невеличке дійство з рухливими фігурками, яке до цього моменту я бачила лише на екрані телевізора. Той факт, що я стою поміж багатьох людей на Староміській площі Праги в очікуванні короткої вистави, яка нагадувала скоріше уривок із казки середньовічного лялькового театру, був для мене більш, ніж хвилюючим. А щоб неодмінно повернутися до цього міста, залишила в одному із фонтанів монетку…
Цієї ночі, попри втому, ще довго не могла зімкнути очей. Ось так, у роздумах над побаченим, і зустріла ранок наступного дня, коли водії повідомили, що під’їжджаємо до Франції. Ввечері 12 лютого ми благополучно дісталися міста Charlieu, де у місцевому Будинку молоді і культури (БМК) на нас вже чекали господарі. Будучи волонтерами і працюючи на громадських засадах, вони допомогли організувати цю поїздку. Серед багатьох причетних – президент асоціації БМК Charlieu Martial VERMOREL, один із адміністраторів БМК Alber PROST, директриса БМК Pascale CHASSAGNON, волонтери, про яких вже йшла мова і які, до речі, сім’ями вже третій рік приймають у себе танцюристів з Кам’янець-Подільського – Gisele Mustapha, Helene Descharmes, Anne Chanut, Michel et Bernadette Rochaix, а також родини, які погодилися розмістити у себе артистів на період їх перебування у Франції цього року.
Зустріч виявилася напрочуд гамірною і водночас зворушливою, адже для когось це була перша поїздка за кордон, а хтось уперше готувався прийняти у себе українців, були й ті, хто нарешті хотів знову побачити вже добре знайомі обличчя…
Через день ми всі зустрілися на урочистій церемонії в мерії міста Charlieu. Із привітальним словом звернувся перший заступник мера міста Jean-Paul Gernez. Далі було інтерв’ю для місцевих ЗМІ. А ввечері, в одному із залів міста, ансамбль танцю «Горлиця» дав перший концерт. Мені доручили роль ведучої програми і тому дійство, що відбувалося на сцені, бачила лише із-за лаштунків. Але за кількістю глядачів у залі та гучністю їх овацій зрозуміла, що публіка у захваті. Після концерту до нас підійшов мер міста Rene Lapallus, вибачився за те, що не зміг бути присутнім на ранковій урочистій церемонії, та поділився своїми враженнями від сюжетів і хореографії українських народних танців, гри кольорів національних костюмів, майстерності виконання акробатичних елементів.
Три наступні дні після першого концерту колектив ансамблю знайомився з елементами французького фольклору і насолоджувався спілкуванням у колі нових друзів, а також заходами, прогулянками та екскурсіями, що їх організували волонтери за підтримки Будинку молоді і культури Charlieu. Особливо закарбувалася у пам’яті поїздка до міста Saint Etienne, що розташований в Центральній Франції, де ми не лише побували на стадіоні Geofroy-Guichard, а й відвідали тренування гравців відомого місцевого футбольного клубу Association Sportive de Saint-Etienne (A.S.S.E).
Затим було ще кілька концертів у невеличких містечках Marcigny і Baugy для людей похилого віку, дошкільнят та школярів. І знову цікаві екскурсії на підприємства із виготовлення кексів, цукерок, пива, поєднані з дегустацією продукції, за якими ми навіть не помітили, як швидко сплинув час і наша подорож підійшла до завершення.
Увечері 21 лютого, в одному із залів міста Mably, відбувся заключний концерт ансамблю «Горлиця». Перед тим, як глядачі побачили запальні українські танці, на сцені виступив французький ансамбль «LOU CANTOU».
Цього вечора усі присутні відчували двоякість почуттів, бо змішалися радість зустрічі із сумом від неминучої розлуки.
І ось ми знову в автобусі. Та тільки я налаштувалася на звичний шлях додому, з‘ясувалося, що ми прямуємо до однієї з найвишуканіших столиць світу – Парижу. Це було природнім, адже не можна побувати у Франції і не побачити місто усіх часів і народів, де поєдналися сучасність та давнина.
У нашому розпорядженні було півдоби. І хоча взимку… мрячило, це не могло вплинути на непереборне бажання помилуватися величчю Ейфелевої вежі, пройтися Єлисейськими полями – однією з найвідоміших вулиць Парижа, що бере свій початок на площі Злагоди і тягнеться до Тріумфальної арки, відвідати один із найбільш багатих музеїв світу Лувр, насолодитися красою Собору Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі). Але яким би великим не було бажання за десять годин охопити увагою всі дивовижні куточки міста, це зробити неможливо, бо одного дня замало для столиці, що належить до найбільших міст світу. Та й відстань між окремими визначними пам’ятками досить велика. Проте посидіти на лавці на авеню у центрі древнього міста, подихати французьким повітрям, подивитися на парижан – у цьому я собі не відмовила.
Аналізуючи те, що з нами відбувалося протягом двох тижнів, згадалися слова Helene Descharmes, яка знайома з Україною 15 років: „Необхідно робити усе, аби зберегти традиції для дітей майбутнього. Фольклор слов’янських країн дуже цінується у Франції, оскільки в багатьох її регіонах місцевий фольклор вже давно зник (за винятком Бретані, Корсики, Баскського краю). Але, водночас, потрібно рухатися в ногу з часом. Український народ має прокинутись і взяти власну долю у свої руки, не розраховуючи на інших. А подорожі за кордон для молоді – можливість пізнати світ, тому що саме молодь, побачивши найкраще, забезпечить розквіт України”.
Юлія
ВАСИЛЬЧУК
