Сучасне козацтво: ПОЄДНАНІ ОДНІЄЮ ІСТОРИЧНОЮ ДОЛЕЮ
Юрій Андрійович Кізько – отаман кінно-стрілецької управи Війська запорізького, генерал козацтва, радник Верховного отамана України та діаспори, Гетьмана МГО “Козацтво Запорізьке”, маршала козацтва Дмитра Сагайдака.
Юрій Андрійович багато уваги приділяє військово-спортивному і патріотичному вихованню молоді. Він – президент спільного підприємства “Сапсан-Спорт”, розташованому у Броварах (Київська область). У цьому закладі молодь набуває спортивної майстерності. На базі комплексу тренуються справжні олімпійці. У червні цього року пан Кізько на чолі делегації Українського козацтва відвідав Кубань. Він погодився поділитися із читачами журналу “Гетьман” враженнями про свій візит і дружбу з кубанськими козаками.
– Пане Юрію, розкажіть про ваш візит на Кубань.
– Із 4 по 11 червня 2008 року з благословення Його Високопреосвященнішого Іоанна владики херсонської та Таврійської єпархії, генерал-хорунжого МГО“Козацтво Запорозьке” та Благочинного Броварського округа настоятеля собору Петра та Павла протоієрея отця Олександра(Левчука), з добрими напутніми словами і побажаннями Верховного отамана України та діаспори, Гетьмана МГО “Козацтво Запорозьке” маршала козацтва Дмитра Сагайдака я очолював делегацію разом із отаманом Херсонської (Камянсько-Олешківської) паланки Юрієм Властовим. Ми відвідали братню і дорогу всім нам Кубань. Українську делегацію дуже тепло зустрічали. Гостинності та щирості кубанських козаків не було меж. Нам вручили ікону Миколи Угодника. Від хвилювання я почав говорити українською мовою…
Це був мій перший візит, а для отамана Херсонської паланки Юрія Властова – 43-й похід на Кубань. Біля Свято-Вознесенського собору ми зустрілися з козаками Пластунівського куреня. Отаманом цього куреня є Василь Клітний. Запорожці МГО КЗ були удостоєні великої честі бути присутніми на урочистій літургії в старовинному Свято-Вознесенському храмі, побудованому у 1899 році коштом козаків. Були часи страшних гонінь, коли вірян відлучали від церкви. Слава Богу, цей час минув. Кожен шукає свою дорогу до храму милосердя, щирості й благодійності. Нині в незалежній Україні будуються нові храми, відновлюються храми на місці зруйнованих. До кожного повертається Слово Боже. Від імені Верховного отамана України та діаспори Дмитра Сагайдака настоятелю Свято-Вознесенського храму благочинному Донського округу Катеринодарської та Кубанської єпархій, протоієрею отцю Сергію (Максимцю) ми вручили високу нагороду – медаль “ Герой козацтва маршал Віктор Черномирдін ”.
Відомо, що кубанське козацтво має українське коріння. Адже воно формувалося після зруйнування Січі за наказом Катерини ІІ. Частина запорозьких козаків із часом осіла на Кубані, де у 1860 р. було створено Кубанське Козацьке військо з центром у Єкатеринодарі (тепер м. Краснодар). Його сформували на основі переселених сюди чорноморських козаків і частини Кавказького лінійного козачого війська. Це нове військове формування використовувалося Російською державою нарівні з регулярними частинами. Зокрема, у часи Першої світової війни на боці Росії воювали 37 кінних полків Кубанського козацького війська. Однак невдовзі, зі встановленням Радянської влади, це козацьке формування ліквідували.
– Юрію Андрійовичу, познайомте читачів “Гетьмана” із акціями делегації МГО “Козацтво Запорозьке”.
– Проведено заходи в січових станицях Тамані, де було створено перше десантування січовиків під орудою отамана Іванівського куреня полковника Сави Білого, а також у Новотиварівській, Дивноморській станицях та місті Геленджик. Спільно з активом куренів та керівництвом Всекубанського Козачого війська відбулися цікаві зустрічі, було прочитано лекції за такими темами: “215 років заснування на Кубані 38-ми січових станиць”, “Запорожці сьогодення – нащадки слави предків”, “Кінно-стрілецька слава “Сапсану”, “Герой В’єтнаму та Герой козацтва Дмитро Сагайдак”. Козаки поклали вінки та квіти до підніжжя пам’ятників, хрестів та монументів на честь загиблих у боях за Вітчизну та православну віру козаків.
Понад 500 козаків-кубанців, делегатів від 76-ти куренів, зібралися на урочисте відзначення 15-річчя відродження Катеринодарського відділу Кубанського Козачого війська. Нашу делегацію на святі зустріли хвилею оплесків. Разом із Юрієм Властовим ми оголосили про нагородження від імені та за дорученням Верховного отамана України та діаспори Дмитра Сагайдака кращих кубанських козаків медаллю “Герой козацтва”маршал Черномирдін”. Надзвичайний і повноважний посол Росії в Україні – Віктор Черномирдін – гідно несе звання Маршала козацтва та Героя козацтва у лавах найбільш консолідованої із 32-х козачих формацій України. Такою знаковою нагородою були удостоєні Микола Полуда (полковник, отаман кубанського війська), Анатолій Ямноль (заступник отамана Пластунівського куреня, військовий старшина), Григорій Северин (осавул, обозний Пластунівського куреня), Михайло Дикун (підосавул, скарбничий Пластунівського куреня), Олег Пряхін (підосавул, кошовий отаман Пластунівського куреня); Євген Литвиненко (військовий старійшина, голова Ради старійшини Пластунівського куреня), Віктор Тищенко (осавул, помічник отамана Кубанського Козачого війська).
Після повернення з Кубані ми відвідали Меморіал козацької слави, де колись була фортеця Кизи-Кермен. Саме там козаки Херсонської паланки на чолі з Юрієм Властовим встановили величний двометровий дзвін та мармуровий хрест, віддаючи данину подіям ХVІІІ століття. У 1783–1787 роках отамани Сидір Білий, Антін Головатий та Захарій Чепіга змогли зібрати двадцятитисячне військо вірних запорожців – майбутнє Чорноморське (Кубанське) Козаче військо, яке здобуло неабияку славу при штурмах неприступних фортець Оттоманської імперії – Березані, Бендер, Хаджибея, Акермана, Очакова, Ізмаїла. Ми також відвідали Кам’янську Запорозьку Січ (1709-1711 та 1728-1734 роки), де козаками Херсонської паланки встановлено меморіал на честь легендарного кошового отамана Костя Гордієнка. Я подякував херсонським козакам за жертовність і відданість святій справі відродження запорозького та кубанського козацтва.
– Розкажіть про сучасне козацтво на Кубані.
– Кубанські козаки мають серйозний статус, тобто право брати участь у державних справах. У кожного козака є відповідне посвідчення, рівнозначне військовому квитку. У 1990-ті кубанському козацтву виділили землю. Козацькі товариства успішно реалізовують державну програму з розвитку козацтва. Прищеплюють любов до історичного минулого підростаючому поколінню та молоді.
– Пане Юрію, скільки козаків на Кубані?
– Майже півмільйона. На жаль, вони мають не одне товариство. Варто зазначити, що українське населення на Кубані пам’ятає своє коріння, спілкується, співає українською мовою пісні. Мені подарували дуже цікаву книжку під назвою “Первая перепись казаков-переселенцев на Кубань в конце XVIII века”, у якій ідеться про перших переселенців-козаків. У виданні кожного переселенця згадано поіменно. Також у книжці зазначено, що 5 жовтня 1911 р. було відкрито пам’ятник Запорозьким козакам у Таманській станиці.
– Яка основна ціль вашого візиту?
– Передусім, це укладання угод про співпрацю нашого гетьмана, козацької ради задля втілення багатьох пілотних проектів, пізнання історії, культури проведення військово-спортивних заходів. Я висловив принципи співпраці з керівництвом кубанського козацтва, адже ми давно підтримуємо дружбу з кубанськими козаками. Запрошуючи делегацію з Кубані, ми презентуємо культурно-історичні пам’ятки – Києво-Печерську лавру та краєвиди української природи.
До речі, до мене приїздив білоруський отаман Всебілоруського об’єднаного козацтва, академік, генерал-лейтенант, верховний отаман Єркович Микола Іванович. Ми розробили спільні проекти щодо виховання молоді, плануємо оздоровлення наших дітей. Адже в Білорусі є чудові дитячі табори. Ми домовилися, що кадети (так у Білорусі називають козачат) приїжджатимуть до Броварів. Білоруси навчатимуться у нас за такою програмою: вивчення історії, походи, варіння каші тощо. У такий спосіб змінюються дружні відносини з побратимами, укладаються ділові угоди. На мою думку, це багатовекторна політика.
– Пане Юрію, ви є президентом спільного підприємства “Сапсан-Спорт”, розташованого у місті Бровари. На яких засадах працює ваше підприємство?
– Я вважаю, що ми знаходимося на території підготовки майбутніх олімпійців. 25 червня цього року прем’єр-міністр України підписала постанову про те, що спільному підприємству “Сапсан-Спорт” надано статус Центру підготовки олімпійського резерву. Адже підготовка спортсменів олімпійського резерву – питання держави…
Спорт – це імідж української держави на європейському та міжнародному рівнях. Я опікуюся питаннями військово-патріотичного виховання дітей та молоді. Заради цього я пішов у козаки. Повага до атрибутів України – прапору, гімну України, української мови та віри – це святий обов’язок кожного громадянина. Хто навчить майбутнє покоління захищати кордони держави? Лише ми – їхні батьки. Як це віддавна робили наші пращури. Потрібно відродити громадський рух не на папері, а насправді. Важливо, щоб громада виховувала справжнього українця. Наприклад, одним із успішних принципів політики Путіна був його перший указ про військово-патріотичне виховання молоді. Я навчався у Москві, часто буваю там. У Росії знімають фільми про престиж армії, гурт “Любе” співає пісні про історію, військову звитягу. А в Україні питання армії – поки залишається на порядку денному. Ми багато говоримо про реформування української армії, але до справ поки руки не дійшли…
– Пане Юрію, давайте продовжимо розмову про справи спортивні.
– У 1993 році до мене звернулося керівництво колишнього Міністерства сім’ї, молоді та спорту України із пропозицією на базі нашого комплексу створити умови для підготовки майбутніх олімпійців. У 1996 році відкрився Міжнародний клуб підготовки олімпійських спортсменів. Сьогодні на нашій базі тренується абсолютна чемпіонка світу, рекордсменка зі стендової стрільби Вікторія Чуйко. З перших пострілів й до останніх днів життя тренувався сам та навчав молодь олімпійський чемпіон, багаторазовий чемпіон світу та Європи зі стендової стрільби Дмитро Монаков, який завчасно помер у минулому році. Річ у тім, що динаміка і склад олімпійських видів спорту змінюється. Я впевнений, що спортінг, практична стрільба мають перспективу утвердитися як олімпійські види спорту.
– Пане Юрію, сьогодні на території комплексу багато людей, які займаються спортом. Напевно, таке ви спостерігаєте щодня?
– Так. У нас є достатня кількість обладнаних відкритих і напіввідкритих тирів і стрільбищ. Цього достатньо, щоб забезпечити тренувальний процес. Наприклад, міські та районні організації мисливців і рибалок проводять змагання щонеділі. Перед відкриттям полювання до нас приїздять, щоб провести тренувальні вправи зі стрільби, ми підбираємо зброю. Підтримуємо і мисливців.
– У Вас і коні є?
– Звичайно. Де ви бачили козака без коня? У мене три власні коні, решта – коні моїх друзів. Це спортивні коні, учасники багатьох чемпіонатів. Серед них один чемпіон України.
– Ви розповідали, що у Броварах, зокрема на території комплексу “Сапсан-Спорт”, відбувалися цікаві історичні події.
– Так. Ви звернули увагу на в’їзні ворота (дві колонади) до колишнього аеропорту цивільної авіації? Його відкрили у 1935 році. Як свідчать першоджерела, про місто Бровари згадується у 1630 році. Тоді це був невеликий населений пункт, у якому налічувалося 46 селянських і 68 козацьких дворів. Здебільшого селяни займалися землеробством, а заможніші козаки – виноробством та пивоварінням. З початком визвольної війни українського народу 1648-1654 років князь Вишневецький укріпив Бровари, зосередив тут великий озброєний загін. Але під ударами повсталих селян цей загін змушений був залишити містечко. У 1648-1649 роках у Броварах організували козачу сотню, сотником якої був Федір Ведмідь. Броварські козаки побудували в містечку церкву Святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні: “Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святих Петра и Павла подан от козаков Броварських...” У 1667 р. Броварська сотня увійшла до складу Київської сотні через розширення меж останньої. У 1668 р. Бровари зазнали нападу кримських татар: “...мая 12 день татар человек с двести и то містечко все вирубали, а церков Божию (Петропавловскую) разорили, иконы, ободрали, искололи ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том местечке мужского и женского полу человек десять, да живых взяли в неволю душ пьятдесят”.
У 1933 році в Броварах розпочато будівництво аеропорту, який із 1935 року почав функціонувати як центральний аеропорт Києва. До речі, спортивний комплекс “Сапсан-Спорт” знаходиться на місці колишнього Київського центрального аеропорту. Відомо, що у перші дні Великої Вітчизняної війни Київський аеропорт знищили німецькі літаки .
- Якщо ви вийдете із нашого приміщення, то побачите злітну смугу …Саме тут і народжувались відомі фільми. У 1939 році знято кіноповість “Винищувачі”, у головній ролі - Марк Бернес.
Зйомки славнозвісного фільму “В бой идут одни старики” проходили також . В ньому віддзеркалено спогади льотчиків, події часів Великої Вітчизняної війни. До речі, командира ескадрильї капітана Титаренка зіграв талановитий актор і режисер цієї ж кінострічки Леонід Биков . У 1977 році Леоніда Бикова за фільм “В бой идут одни старики” нагороджено Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка .
– Розкажіть нам про задуми. Яким ви бачите майбутнє?
– Я мрію відкрити на базі підприємства “Сапсан-Спорт” музей однієї родини. У мене є старовинні українські речі, предмети побуту, зброя. Хочу відтворити історію української родини упродовж трьох-чотирьох століть на прикладі славетних подвигів наших пращурів-козаків – це період Козаччини в Україні та на Кубані. Хотілося б показати долю української родини в часи Першої світової війни. І, звичайно, висвітлити історію Броварів.
Насамкінець зазначу, що на 17-му році незалежності України зростає роль Українського козацтва, адже незалежність потрібно захищати. Сучасне козацтво продовжило традицію українського народу. Феномен українського козацтва у тому, що воно створило державу – Козацьку Січ – на засадах демократії.
Відродження козацтва – це передусім відродження нашої національної героїки, звитяги, це морально-ціннісний орієнтир для підростаючого покоління. Сьогодні ми залучаємо дітей і молодь до проектів із охорони історико-культурної спадщини, до фізкультурно-спортивної роботи та військово-патріотичного виховання.
У контексті налагодження зв’язків українських і кубанських козаків відбувається своєрідна злука українських етнічних земель, особливе духовне єднання. І очікуваний рух назустріч дасть нам упевненість у надійній і довготривалій співпраці та дружбі.
Cпілкувалася Евеліна Дмитрович
