Історія МГО "Козацтво Запорозьке":
Про битву під Берестечком написано багато наукових праць, про героїзм і звитягу, проявлену козаками у критичний періоді Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького складено багато пісень та дум. Ця подія і сьогодні відгукується на генному рівні.
Щороку до Берестечка приїжджають звідусюди, щоб вклонитися героїчній пам’яті наших лицарів.
Чудовий знавець історії козаччини та її палкий шанувальник Гетьман МГО «Козацтво Запорозьке» Дмитро Сагайдак не лише щороку приїздить у ці святі для кожного українця місця, щоб віддати шану нашим попередникам, але й встановлює на знаменному полі битви пам’ятники, які нагадують про козацьку звитягу.
– Пане Гетьмане, відомо, що у цьому році ви не лише відвідали поле битви під Берестечком, а й продовжили роботу зі встановлення пам’ятних знаків на місці давніх подій. Як засвідчили учасники, ви добре підготувалися і успішно провели захід. Це потрібна справа. Поділіться, будь-ласка, своїм досвідом.
– Я розпочав би з того, що до всіх заходів, а тим паче коли це стосується вшанування наших героїв, ми підходимо ґрунтовно. Готуємося серйозно. Спонтанність, поспіх, який неминуче призводить до дезорганізації, внутрішнього незадоволення – нам не притаманний.
Тому ми щорічно на Водохрещенській раді нашої формації детально аналізуємо пророблену роботу за минулий рік і плануємо заходи на наступний. Приймаємо бюджет, що також важливо. Яка з козацьких організацій, на теренах України, має такий підхід до справи – не знаю.
Щодо Берестечка, то МГО «Козацтво Запорозьке» протягом шести років дієво проводить заходи з відзначення цієї події. Ми відновлюємо укріплення, кожного року, згідно з науковими дослідженнями, встановлюємо пам’ятні знаки на місці звитяги. Наприклад, там, де була резиденція Богдана Хмельницького, чи, скажімо, на місці розташування козаків Івана Богуна, який був призначений наказним гетьманом.
У цьому році було встановлено пам’ятник на Острові, якому історія відвела особливу роль. На ньому укріпилися козаки і прикривали відступ головних сил Богдана Хмельницького. Вони до останнього виконували свій обов’язок, хоча всі загинули смертю героїв. Власне про них писав Тарас Шевченко: «Там нас триста, як скло, товариства лягло. І земля не сприймає». Триста – це символічна, навіть метафорична, цифра: «триста спартанців», триста бійців, що загинули під Крутами. Насправді ж і під Крутами було значно більше захисників. І козаків, що склали голову під Берестечком, було понад 20 тисяч. Тоді там були непрохідні болота. Це сьогодні річку Пляшеву можна перейти вбрід.
Таким чином, повертаючись до заходу, відзначу, що наш Волинський округ гідно реалізував план, ухвалений на Водохрещенській раді МГО КЗ.
Важливим фактором є те, що у держави фінансової підтримки на встановлення пам’ятників чи інші заходи ми не просимо. Все – коштом козаків. Справжній козак повинен вміти заробляти і давати заробленому раду. Не той козак, хто ходить із протягнутою рукою. Головне, щоб нам не заважали. Решту ми зробимо самі, ще й допоможемо малозабезпеченим, церквам та школам.
Хочу відзначити злагоджену й ефективну діяльність у підготовці козаків Радзивілівського і Костопольського куренів Волинського округу під керівництвом нашого генерал-козацтва Петра Олешка до проведення заходу і безпосередньо у його проведенні.
До цієї справи було залучено й отамана Кременчуцького полку Григорія Мілітинського. Така робота зближує людей, об’єднує різні козацькі формації. Адже ми робимо одну козацьку справу.
Захід проводився традиційно. Ніхто нікого не запрошував – і це правильно. Адже козаки повинні пам’ятати і вшановувати своїх героїв. Хто хотів вшанувати, відвідати це святе для кожного українця місця і вклонитися пам’яті героїв, той приїхав.
Відкриття пам’ятника відбулося на високому організаційному рівні. Це відзначили всі. Були присутні підрозділи козацтва отамана Василя Червонія, інші представники Вільного козацтва. Не було безплідних дискусій: хто з козаків кращий, правильніший чи більше любить Україну. І це дуже важливо. Справу потрібно робити спільно, а не гаяти час на речі, які відволікають від реальної роботи. Хоча за науковий диспут я двома руками «за».
Були й представники політичних партій. Приємно, що заданий нами тон – не мітингувати, а вшанувати полеглих і подумати про те, що ми повинні зробити, щоб Третій гетьманат відбутися – був витриманий. Потрібно з повагою ставитися до різних поглядів. Не можна всіх під одну гребінку заганяти в одну партію, чи в одну громадську організацію – це неправильно, не демократично, зрештою, це не по-козацьки (піонери і жовтенята залишилися в минулому). Кожна людина – особистість і для її розвитку повинна бути забезпечена свобода, а не уніфікація. І чим більше ми будемо зважати на цей принцип, який домінує у всьому цивілізованому світі, тим швидше прийдемо до справді громадянського, демократичного суспільства. І кому, як не козакам, показувати приклад.
Тобто, Берестечко – об’єднує.
Слід зазначити, що ми нагороджували всіх, хто насправді доклав руки до справи відродження нашої історії та вшанування її героїв. Зробив добру справу – відзначимо, незалежно від того, у якому ти козацтві. Василя Червонія було нагороджено орденом Байди Вишневецького. Цю історичну постать він дуже шанує. Особисто пан Червоній плідно попрацював у справі відродження історії Берестечка, як національної святині.
А ще була посвята в козаки. Поповнилися лави Радзивілівського і Гостомельського куренів. До речі, виявили бажання стати козаками і пройти обряд висвячення голови райрад Рівненської області.
Отже, цей захід відбувся в суботу. А в неділю, як і годиться козакам, пішли до храмів, щоб помолитися Богу.
– Наскільки мені відомо, відновлення історичної справедливості в її, так би мовити, монументальній площині для вас – справа не нова. Ще на зорі незалежності, як депутат Вишгородської міської ради, ви зробили багато для того, щоб речі називали своїми іменами. Ви зробили все, щоб на практиці розвінчати міфи про тих, хто насправді знищував народи, а за радянських часів мав ореол майже святого. Йдеться про зняття вами пам’ятника «вождя всіх трудящих» та підняття Національного прапора, який згодом став Державним. Ці факти у Вишгороді пам’ятають і вважають початком невідворотного процесу за демократичні зміни в Україні.
– Був указ Президента Леоніда Кравчука про упорядкування державної символіки. І я, як голова тимчасової депутатської комісії з упорядкування державної символіки Вишгородської міської ради, чітко діяв згідно з цим указом. Ми зняли пам’ятник Лєніну У Вишгороді. Дві третини депутатів було проінформовано й підготовлено, ми навели реальні факти діяльності Володимира Ульянова. Парадоксально, але навіть комуністи, депутати Вишгородської міської ради, а їх у 1992 році був 51 відсоток, взяли участь у голосуванні. Якби вони не голосували – рішення не було б прийнято. За негайний демонтаж «вождя» тоді проголосувало 75 відсотків. Не все було так просто. Рішення виконкому не спішили виконувати, якщо сказати прямо – відверто саботували. Адже для цього потрібна була техніка. Але козак завжди знайде вихід із будь-якої ситуації. Тому справу було зроблено.
Сьогодні День Державного прапора – офіційне свято. А тоді, щоб підняти наш національний синьо-жовтий стяг, історія якого сягає часів Київської Русі, потрібно було не тільки знайти переконливі історичні факти, а і мати неабияку сміливість. За це я хочу подякувати всім, хто був зі мною у непрості 90-ті. Це був час випробувань для кожного з нас і для Українського народу загалом.
– Перед заходами у Берестечку ви відвідали Польщу на запрошення Куявсько-Поморського воєводи. Знаємо, що поїздка була дуже вдалою. Вас чудово приймали. Ви мали нагоду поспілкуватися як із високопосадовцями Польщі, представниками місцевої влади, військовими, так і з українцями, які волею долі сьогодні мешкають на землях нашої західної сусідки.
– Так, дійсно. Перед Берестечком я відвідав Польщу. Наші народи мають спільну історію, яка тривала не одне століття. Була спільна боротьба проти Османської імперії, яка загрожувала християнській Європі, були і трагічні сторінки. Але минуле змінити неможливо. Сьогодні й Україна і Польща – це цивілізовані європейські держави, які впевнено йдуть шляхом демократії.
Це може бути темою окремої розмови. А завдання Козацтва Запорозького є внесок у розвиток народної дипломатії – ми маємо розповісти про наші козацькі справи в Україні наші напрацювання.
Я відвідав Олександров-Куяльник. Назва має цікаву історію. Колись на цьому місці зустрічалися німецький кайзер Вільгельм І з імператором Російської імперії Олександром ІІ. Для цієї зустрічі спеціально збудували вокзал, протягли на 120 кілометрів залізничну гілку, побудували кірху, костел і дерев’яну православну церкву.
Це курортне містечко і корінного населення там мало. Здебільшого мешкають українці, які опинилися на цій території в результаті згадуваної із сумом операції «Вісла». У 20-х роках тут також знаходився табір для інтернованих січових стрільців. Багато з них були важко поранені й знайшли там вічний спочинок. Це також наша спільна історія.
Ще на початку 90-х з’явилася ідея насипати козацьку могилу і, таким чином, увічнити героїв. Польська адміністрація підійшла з розумінням. За це ми їм вдячні. У 1993 році це було зроблено.
Цьогорічна програма офіційних заходів із нагоди 15-річчя встановлення Козацької могили передбачала покладання квітів до її підніжжя, спільне богослужіння представників канонічних церков: православних, католиків та греко-католиків і, звичайно, виступи, як гостей з України, так і господарів, котрі щиро нас приймали.
На заході було присутнє високе представництво. Зокрема, Надзвичайний і Повноважний посол України в Польщі пан Моцик, генеральний консул Польщі, міністр закордонних справ Польщі, воєводи, керівники повітів, директори великих підприємств, студенти університетів Коперніка і Тараса Шевченка, представники інтелігенції, дитячі творчі колективи, звичайні громадяни Польщі. У заході, згідно з розпорядженням воєводи, вперше взяла участь рота почесного караулу, професійний оркестр.
Усі з великою шаною поклали квіти до могили наших співвітчизників, які залишилися в Польській землі. Мене вразили толерантність і демократизм поляків.
Мені надали слово для виступу. Я ніколи не виступаю з папірця – це дає велику перевагу, оскільки висловлюю думки і почуття не вчорашні, а ті, які приходять безпосередньо під час зустрічі. Я подякував полякам за їхнє бажання будувати відносини з Україною на демократичних засадах, за їхні виважені кроки до взаєморозуміння, за усвідомлення, що історію не змінити, за уміння пробачати і жити як добрим сусідам і як належить християнам.
Я говорив звичайні речі, але мій виступ знайшов відгук у серцях поляків. Було очевидно, що їм імпонував виступ Гетьмана з України. До мене підходили і дякували, потискали руку.
Від Козацтва Запорозького я вручив нагороди присутнім. Орден Байди Вишневецького ІІ ступеня отримали Надзвичайний і Повноважний посол України в Польщі, Генеральний консул Польщі, замісник генерального директора, який будує сільськогосподарське обладнання з оцинкованого заліза й експортує до України. Всі присутні з польського боку – бургомістр Олександр-Куяльника, єпископи, священики, воєводи, керівництво повітів – отримали почесні грамоти МГОК КЗ та Золоту медаль «Петро Конашевич-Сагайдачний».
До мого пращура, гетьмана Сагайдачного, в Польщі особливе ставлення. Вони пам’ятають, що саме завдяки його мужності й мудрості полководця Польща і Європа не потрапила під ярмо Османської імперії.
Загалом ми вручили понад 50 нагород.
А ще нас запросили на захід, приурочений випуску гімназистів. Цим навчальним закладом опікується ескадрилья пілотів, та сама, яка брала участь у звільненні Польщі від німців. Вони також були присутні на заході. Всім легендарним пілотам я вручив хрести «Козацька слава». Ми нагородили і директрису гімназії. Вона щиро зізналася, що це її перша нагорода.
Підсумовуючи нашу розмову, хочу сказати, що подібні заходи приносять велике задоволення і відчуття, що робиш потрібну для України справу.
Від редакції: ми щиро дякуємо за цікаву розповідь і бажаємо нових благородних і великих справ Козацтву Запорозькому і його Гетьману – Дмитру Сагайдаку. Не сумніваємося, що вони будуть.
І про це ми вам, шановні читачі, обов’язково розповімо в наступних числах нашого видання.
