Незрівнянна Україна: ЗУПИНЕНІ МИТІ МОРСЬКОЇ ПОДОРОЖІ

У минулому номері ми познайомилися з відважним козаком, військовим товмачем, екстрімфотографом Віталієм Струтинським, який розповів про морський похід чайки “Пресвята Покрова” до країн Балтики та Північного моря.

Сьогодні нам вдалося потрапити на фотовиставку пана Віталія і власними очима побачити моменти цієї надзвичайно цікавої, важливої для нашої держави та екстремальної подорожі. Завдяки ентузіастам-козакам, членам залоги, Україна знана вже в багатьох країнах, де нашу культуру шанують і люблять.

Серце завмирає, дивлячись як чайка легко гуляє по хвилях, підкорюючи морську далечінь… “Свобода, честь, наснага, гордість за Батьківщину” – мимоволі пролітає в думках.

– Пане Віталію, що для Вас означає фотографія?

– Я давно цікавився фотографією. Але останнім часом це стало серйозним заняттям. Для мене надзвичайно важливо і цікаво фіксувати швидкоплинні моменти, випадковий вираз обличчя, стан природи. Навіть ракурс може зіграти вирішальну роль – завдяки його правильному вибору можна зробити знімок, який вигідно відрізняється від сотні подібних.

Я часто відвідую виставки, слідкую за технікою, спілкуюся з художниками, добре знаю пана Миловзорова. Усе це справляє певні враження і формує уявлення про мистецтво, яке я застосовую у роботі.

– Чи пов’язуєте ви фотографію із психологіє? Тобто, чи можна через мистецтво фотографії пізнати психологію?

– Обов’язково. Під час фотографування можна спіймати момент, який відобразить те, що не побачиш у повсякденному житті. Наприклад, вираз обличчя в певну мить може відобразити почуття чи настрій, які людина приховує. А мимолітний стан природи – чудовий пейзаж, де вона наче дивиться, дихає і промовляє.

Ось знімок Івана Забабахи, славетного козака, постійно коментують, часто приймаючи за постановочний. Насправді він випадковий. Із психологічного погляду його вираз обличчя можна пояснити станом душевного задоволення. Це був момент, коли ми дісталися до Нідерландів, закінчивши тяжку подорож, і нас дуже гарно зустріли. Тому вийшов такий колоритний знімок. Він так і називається “Радій козаче, похід скінчився”.

ПОДОРОЖ-2007. ВРАЖЕННЯ ТА ЕМОЦІЇ

– Пане Віталію, з Вашої минулої розповіді ми вже дізналися про маршрут та перебіг подій подорожі, що відбулася влітку-восени 2007 року. Розкажіть, будь ласка, про ваші пригоди та враження від подорожі до країн Балтики та Північного моря. Яким ви побачили світ із борта чайки?

Враження просто фантастичні! Наша подорож була справді дуже екстремальною. Загалом чайка пройшла минулого літа півтори тисячі морських миль. Погодні умови були суворими. В Скандинавії вже 110 років не було такого дощового літа, а це негативно впливає на психіку і породжує стрес. Часто пригадую, як ми обідали на палубі, коли дощ капав у миску з борщем і наш польський капітан Царек запитав: “Що я тут роблю?” Та в душі кожна людина прагне до пригод. Емоції просто переповнюють, коли в шторм хвилі стають неймовірних розмірів і, як ніколи, відчувається могутність океану. Або, навпаки, як чудово дивитися на світанкове сонячне проміння, яке стрімко пробивається крізь гущу грозових хмар, створюючи казкову картину.

На вахті стояли по черзі. Місце ночівлі козаків було довільним. Моїм улюбленим місцем була скриня з порохом для гармат. Хлопці навіть жартували, що треба бути обережним, якщо мені щось присниться.

Загалом, під час подорожі Північним морем до країн Балтики ми потрапили в п’ятибальний шторм, опинилися серед стада китів, не кажучи про постійні дощі й хитавицю. Крім того, ми познайомилися з чудовими людьми з різних країн, які нас гостинно приймали, відвідали численну кількість музеїв і чудових місць, брали участь у різноманітних заходах, бачили кораблі, яким понад 100 років…

– Хочеться запитати: який момент подорожі, на вашу думку, був найекстримальнішим?

– Безперечно, це момент, коли ми йшли на запрошення капітана галеона “Гетеборг” до порту Скаргам, де він базується. Через зміну напрямку вітру, шторм та грозу ми спізнилися, у порт входили після першої години ночі. В нічній темряві чайка збилася з курсу і ми випадково прийняли телевежу з вогнями за берегову лінію. Ще трохи – і ми б влетіли у каміння. Та козаки вчасно помітили щілину в гряді скель – це були портові ворота, у які ми згодом все-таки потрапили. Але на цьому пригоди не скінчилися, бо в гавані чайку потрібно було пришвартувати, не натрапивши на кам’яні валуни. В морі козаки не п’ють, але пан отаман обіцяє чарчину на березі тому, хто першим помітить навігаційний знак. Тоді орієнтир, тобто щоглу “Гетеборга”, першим помітив Сашко Дяк. Ми успішно пришвартувалися на подив місцевим жителям, які нас уже й не чекали.

– Пане Віталію, ви так цікаво розповідаєте про морські пригоди. Скажіть, як можна потрапити на борт “Пресвятої Покрови”? Це може зробити кожен бажаючий?

– Не зовсім. Необхідною умовою для цього є насамперед знання української мови. Для того, щоб потрапити на борт козацької чайки і стати членом залоги, потрібно бути свідомим українцем, мати козацькі строї (уніформу), бути моряком у душі й відчувати командний дух. У море, як і в розвідку, беруть лише надійних людей, здатних зберігати спокій та працездатність у тяжких ситуаціях. Важливим для моряків є взаємовиховання та стриманість.

ПОДОРОЖ-2008

– Нам відомо, що вам не вдалося здійснити повністю заплановану подорож цього літа. Розкажіть, будь ласка, скільки вона тривала і чому не було можливості її продовжити?

– Цього року ми планували грандіозний морський похід, понад дві тисячі миль, до країн Північної Атлантики та Північного моря. Та, на жаль, плани довелося суттєво відкоригувати.

Ремонтні роботи з підготовки чайки до виходу в море здійснювали лише чотири козаки, тому, через брак коштів, не вдалося зробити все належним чином. На жаль, організація морських походів побудована на ентузіазмі самих козаків та учасників походів. Але представляти Україну за власні “п’ять копійок” ми не маємо можливості. Також виникли проблеми з візою через недосконалість українського законодавства. Виявилось, що вона дійсна лише до 11 липня.

Загалом, улітку 2008 року чайка “Пресвята Покрова” вийшла з порту Кампен, Нідерланди (де вона зимувала), та здійснила перехід уздовж північноморського узбережжя Нідерландів, Бельгії, Франції, через протоку Ла-Манш та гирло річки Сени дійшла до французького порту Руан. Це, до речі, черговий рекорд чайки – чотири доби в морі. На той час у Руані проходив фестиваль кораблів Армада-2008. Ми були присутні як гості.

Козацька залога влітку 2008 року: 1) Віктор Полюх – козак навігатор; 2) козак Іван Фітель (козацьке ім’я Забабаха) – гармаш;3) козак Дмитро Деревенко; 4) Валерій Заболотников – козак, військовий ескулап; 5) козак Василь Нелуп – наказний курінний отаман, корабельний кашовар; 6) Віталій Струтинський – козак, військовий товмач, екстрім-фотограф.

– Що цікавого з вами трапилося під час цієї подорожі? Що нового ви дізнались?

– Багато цікавого ми побачили при переході річкою Сена до порту Руан. Характерним для неї є дуже різкий перепад води, приблизно шість метрів. Ми цього не знали. Пришвартувавшись до берега на прохання річкової поліції, лише зранку ми відчули чому там забороняється вночі ходити. Нас почало стрімко кренити до середини водойми, і, вчасно це зрозумівши, довелося терміново зіпхнути чайку з каміння. Почався прилив, і ми могли перевернутися.

Після прибутті на фестиваль “Армада”, ми, за традицією, одягли струї і вистрілили з гармат, що викликало неабияке захоплення у всіх присутніх. Далі частина залоги поїхала додому, інші залишились готувати чайку до зимівлі.

МЕТА ПОДОРОЖЕЙ КОЗАКІВ НА ЧАЙЦІ “ПРЕСВЯТА ПОКРОВА”

– Хотілося б дізнатись про мету ваших мандрівок.

Мета у нас дуже потужна. Насамперед – це відтворення козацьких традицій та відновлення свідомості української нації, вивчення історії, створення позитивного іміджу нашої Батьківщини у світі.

Моя особиста мета дуже багатопланова. Для моремана можливість знову вийти в море – це мрія. Крім того, я зустрів чудових людей, надійних друзів, які змінили моє життя. Нас багато поєднує, ми – одна сім’я.

– Чи ідентифікують за кордоном козаків із чайки як українців та чи розуміють там, яку країну ви представляєте?

– Однозначно. Нас радо зустрічають, гостинно приймають, запрошують на різні заходи. Чайка викликає дуже позитивну реакцію усюди, де б ми не зупинилися. Це є доказом того, що Україну знають і шанують українські традиції.

Перебуваючи в Данії, ми налагодили зв’язки з керівництвом міністерства Данії, керівництвом музею “Вікінгів”. Це дуже впливові люди, і ми маємо можливості організувати з ними плідну співпрацю. Спілкуючись зі шведськими та датськими науковцями, музейними працівниками ми дізналися, що вони багато знають про Україну, мають артефакти та історичні документи, що стосуються козацької доби та нашої історії загалом, і готові співпрацювати з нашими дослідниками.

Власне кажучи, за кордоном нас краще зустрічали, ніж на Батьківщині. Більше того, за часів Кучми, коли переслідувалося все українське, чайку намагалися зупинити, створювали всілякі перешкоди, закривали в шлюзах на Дніпрі. За кордоном нас підтримують українська громада Норвегії та інших країн, іноземні посольства.

– Пане Віталію, козацьку чайку “Пресвята Покрова” знають і чекають в багатьох країнах. Як до вас відносяться на Батьківщині? Чи є у вас плани щодо заходів в Україні?

На Батьківщині, на жаль, про чайку “Пресвята Покрова” мало хто знає, попри величезний внесок у створення та покращення позитивного іміджу України в світі.

В Україні реконструйований ще один історичний корабель – козацька чайка “…..”. Та плавати, а тим більше здійснювати морські подорожі, він не може, адже чиновники прийняли закон, що забороняє пересуватися по воді дерев’яним човнам. Усе це свідчить про відсутність підтримки з боку держави, а також громадської підтримки. У таких умовах дуже тяжко відновлювати українську свідомість.

Однак ми не падаємо духом. Незабаром планується урочисте повернення чайки “Пресвята Покрова” до України, де вона й залишиться.

Від редакції. Після розмови з Віталієм Струтинським ми зрозуміли, що все-таки “козацькому роду нема переводу”. Не зламають їх жодні перешкоди – ні моральні, ні фізичні.

Насамкінець хочеться сказати: “Хлопці, хай береже вас Пресвята Покрова”.

Cпілкувалися Катя та Іванна Пономаренки