Історія, філософія, релігія: ЗНОВУ ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ОБРАЗУ ІВАНА МАЗЕПИ

Кандидат історичних наук, доцент, науковий співробітник Інституту історії НАН України Ольга Олегівна Ковалевська належить до плеяди молодих прогресивних істориків, чий науковий світогляд не має знаку радянської цензури. Можливо тому темою її дослідження є постать Івана Мазепи, яка тривалий час залишалася табуйованою в Україні.

– Пані Ольго, ви займаєтеся дослідженням іконографії. Що це за наука?

– Іконографія – це спеціальна історична дисципліна, яка досліджує виконані живописними, скульптурними чи графічними засобами зображення осіб, подій, місцевостей, а також сукупність зображень певної постаті, сюжетів, що є характерними для будь-якої доби, напрямів у мистецтві тощо. Темою моїх наукових досліджень є особливість зображення образу гетьмана Івана Мазепи.

– Ставлення до Івана Мазепи в усі часи було неоднозначним. Напевно, до здобуття Україною незалежності ґрунтовно цю тему ніхто не намагався дослідити?

– Питанням зображення Мазепи науковці почали цікавитися ще у ХІХ столітті, але тоді їх завдання полягало лише в тому, щоб зібрати і проаналізувати якомога більше існуючих портретів гетьмана чи присвячених йому зображень. Історики розшукували полотна та гравюри, описували їх, відтворювали як історію походження самих творів, так й історію сюжетів, за якими вони створювалися. Ці питання неодноразово висвітлювалися на сторінках наукової періодики, зокрема, журналу “Київська старина”, а також на сторінках популярних, часто ілюстрованих видань. Водночас, ще в ті часи серед дослідників виникла дискусія – на яких портретах зображено Мазепу, а на яких когось іншого? Коли матеріал був практично зібраний та опрацьований, з’явилася можливість простежити закономірності у зображенні Івана Мазепи та встановити критерії визначення достовірності зображень гетьмана.

Класичною у цьому питанні є робота мистецтвознавця Володимира Січинського, яка була опублікована на сторінках першого тому збірника “Мазепа”, що вийшов у 1938 році у Варшаві. Автор зібрав усі відомі на той час олійні портрети і гравюри Івана Мазепи та зробив їх аналіз – тож треба віддати його праці належну шану.

– За якими критеріями науковці відрізняють достовірні зображення Мазепи від недостовірних?

– Ці критерії викристалізовувалися у процесі дослідження, але в своїй основі містили описи зовнішності гетьмана, які збереглися в численних письмових джерелах другої половини XVII – початку XVIII століття. Одне з питань, яке досить довго викликало суперечки у дослідників, – це наявність бороди у Мазепи, адже відомо, що козаки борід не носили.

Поглянувши на гравюру Івана Мігури “Мазепа серед своїх добрих справ” 1706 р., бачимо людину в шоломі, але якщо придивитися, можна помітити на його обличчі вуса та маленьку борідку. Те саме бачимо на портреті Мазепи роботи М.Бернігерота, опублікованого на сторінках відомого західноєвропейського часопису “Europaische Fama” у 1706 році.

Чи можна припустити, що на гравюрах, які виготовляли на честь Мазепи, а відповідно й дарувалися йому, замість нього зображували когось іншого? Січинський так і не знайшов відповіді на це питання.

Мій колега В’ячеслав Станіславський, працюючи над листами Мазепи, натрапив на згадку про лист із цікавою інформацією. У ньому йшлося про те, що гетьман, повернувшись із Москви у 1700 році, разом зі своїм почтом був удягнений у французьке вбрання і мав поголену бороду. Лист, що підтверджував достовірність цієї інформації, Станіславський згодом знайшов у архіві.

Цей факт біографії Мазепи можна пояснити так: Петро І прагнув якомога швидше навернути московських бояр до європейської моди, а отже до перук, голених борід та європейського стилю одягу. Як відомо, бояри ставились до цього упереджено негативно, тож Іван Мазепа – як авторитетна особа, мав подати їм приклад.

Дійсно, можна припустити, що гетьман Мазепа у певні періоди свого життя мав бороду. Підтвердження цієї думки я знайшла на гравюрі “Хрещення Христа” чи “Христос у Йордані”, яка зберігається у Варшаві. Хоч автор гравюри невідомий, але з огляду на характер зображення, її зробили в Україні. На гравюрі відтворено родовий герб Мазепи, чернігівські церкви, у побудову яких гетьман вкладав кошти, святих Бориса і Гліба, монархів Петра І та його брата Івана, що вказує на час виготовлення гравюри, а ще, зображено чоловіка зі складеними у молитві долонями. Він середнього зросту, худорлявий, має “трикутну” форму голови, вуса та невеличку борідку. Очевидно, це Іван Мазепа.

Більшість фахівців схиляються до думки, що саме гравюри зберігають автентичне зображення Мазепи, адже вони були створені за його життя.

Після подій 1708 року Петро І наказав знищити усе, що було пов’язане з Іваном Мазепою, тому більшість цих гравюр та, очевидно, полотен ми втратили. Залишилися лише окремі екземпляри в Україні, Польщі та інших державах.

– Які ще зображення Мазепи, крім гравюр, збереглися? Можливо, портрети...

– Що стосується олійних портретів, тут маємо проблему. У гетьманських покоях були картини із зображеннями французького короля Людовіка XIV, цесаря Священної Римської імперії, польського короля, турецького султана. За європейською традицією у резиденції обов’язково мав бути й портрет її господаря. Не може бути, щоб за життя Мазепи не було створено жодного його портрету. Очевидно, його чи їх знищили під час погрому Батурина.

Дивом збереглося лише унікальне зображення, з колекції Д.Яворницького, що датується кінцем ХVІІ – початком ХVІІІ століття. Характер зображення свідчить про те, що писали його з гравюри чи з іншого відомого на той час твору. Автор картини був європейцем, бо зобразив гетьмана за тогочасними вимогами барокового живопису. На цьому портреті Мазепа виглядає досить молодим, але при цьому він зображений зі стрічкою Святого Андрія (як відомо, цю нагороду він отримав у значно старшому віці), що свого часу завдало історикам та мистецтвознавцям багато клопоту при датуванні цього зображення. Оригінал портрету, очевидно, мав більший розмір. Цілком можливо, що зображення гетьмана вирізали зі значно більшого полотна, і завдяки цьому, зберегли.

Аналогією цього портрета, а можливо, відвертою його копією, став новий портрет гетьмана, датований ХІХ ст., який сьогодні зберігається у Національному музеї історії України. У 50-х роках ХХ століття його реставрували. Очевидно реставратор мав низький рівень кваліфікації, тому портрет зіпсував: якщо дивитися під певним кутом, можна помітити шар ґрунтівок та фарби, які зробили портретованого неприродно гладким.

– Ви розповіли про прижиттєві зображення Мазепи, а як щодо робіт художників пізніших часів? Тарас Шевченко звертався до постаті Мазепи?

– На одній із картин Шевченка, що має назву “Марія” і відтворює кімнату Марії Кочубей у покоях Мазепи, на задньому плані видніється портрет. Але якщо уважно придивитися, то стає зрозуміло, що це універсальне, уніфіковане зображення, а не портрет гетьмана Мазепи. Отже, портретів гетьмана Тарас Григорович не писав. Єдине, що пов’язує Шевченка із мазепинською темою, – це замальовки пам’яток козацької минувшини, зокрема храмів, до яких Мазепа мав причетність як меценат.

У ХІХ столітті в українському мистецтві починає формуватися і розвиватися історичний та батальний живопис, але жоден художник не бере на себе відповідальність зображувати Мазепу, на відміну, наприклад, від постаті Хмельницького. Адже зображувати будь-що, пов’язане з опальним гетьманом, ще й у ті часи, було небезпечно.

Єдине, що з’являється у той час – ілюстрації до літературних творів Джорджа Байрона, Віктора Гюго, Олександра Пушкіна, зокрема до його поеми “Полтава”. Але на цих малюнках Мазепа представлений не як політик, державний чи військовий діяч, а виключно як романтичний герой.

У ХХ столітті з початком національно-визвольних змагань, метою яких було утворення незалежної української держави, історики, мистецтвознавці та митці отримали поштовх для дослідження минулого і пошуків у ньому національних героїв.

Тогочасні художники вивчали літературу, іконографічні джерела та намагалися дати свій варіант зображення Мазепи. У цей час з’являється оригінальний портрет Івана Мазепи Йосипа Куриласа, що творився художником до 200-річчя із дня смерті гетьмана. Пізніше були створені відома гравюра, роботи В.Масютина, графічні зображення, роботи В.Дядинюка та О.Булавицького.

Серед митців діаспори, для яких Мазепа був видатним державним та військовим діячем, борцем за незалежність України, доволі оригінальне бачення гетьмана представив відомий художник та скульптор Лео Мол (справжнє ім’я Леонід Молодожанин). У 70-х роках минулого століття у Вінніпезі він робив вітражі для греко-католицького храму святих Володимира та Ольги. В одному з вітражів він відобразив Мазепу, його герб, кілька храмів, побудованих його коштом, та корпус Києво-Могилянської академії, який також повстав завдяки фінансовій підтримці гетьмана. Щодо Куриласа, Масютина, Дядинюка, то вони уважно ставилися до вивчення іконографічних джерел, що стало підготовчим етапом їхньої праці. Відтоді й образ гетьмана, який вони створили, хоча й кожен по-своєму, був наближений до реально описаного в джерелах. А от для Лео Мола цей аспект портретної схожості був не обов’язковим, другорядним, адже в його задумі головним було передати основні віхи державотворення в Україні, а отже й образи зображених ним історичних персонажів могли бути цілковитим породженням творчої уяви митця.

На теренах тодішньої радянської України не можна було навіть припустити появу зображень Івана Мазепи. Офіційно цією тематикою ніхто і не займався. Але згодом стало відомо, що попри будь-які заборони, ця постать не припиняла вабити художників, графіків та скульпторів. Хтось із них «працював у стіл», а хтось весь час виношував цей образ у голові, давши собі волю лише після набуття Україною незалежності.

– А в незалежній Україні?

– Із відродженням української держави зростає інтерес до козацької тематики загалом та до мазепинської зокрема. Більша їх частина – мистецькі твори, написані за традиціями іконографічних джерел, та в наслідок вивчення історичної літератури.

Над образом Мазепи багато працював Василь Лопата, зокрема під час створення ескізів гривні. Він вивчав іконографічні джерела, описи зовнішності гетьмана, а ще зображував у образі Мазепи своїх друзів та знайомих.

У декого з художників траплялися навіть творчі курйози. Наприклад, картина “Перемога Мазепи”. По-перше, неможливо зрозуміти, про яку перемогу йдеться, по-друге, біля Мазепи зображено бунчужного, який тримає прапор із гербом Богдана Хмельницького. Це взагалі нонсенс.

В експозиції музею “Поле полтавської битви” є два непогані портрети, що робилися художниками М.Підгорним та Є.Путрєю. Цінність роботи цих майстрів полягає у тому, що вони працювали як справжні науковці. Створюючи портрет Івана Мазепи, М.Підгорний застосував цікавий метод “накладення”. Накладаючи слайди відібраних ним портретів Мазепи один поверх одного, художник спочатку намагався виявити спільні для усіх зображень риси. А вже на основі цього написав портрет – чудовий узагальнений образ Івана Мазепи.

Нещодавно абсолютно випадково на Андріївському узвозі побачила чудове сучасне зображення Мазепи. При створенні фону цього портрету художник використав факсиміле підпису гетьмана, кілька зображень київських церков та храмів, побудованих чи відреставрованих коштом Мазепи. Такий портрет можна використовувати в експозиції будь-якого музею. На жаль, не вдалося з’ясувати хто є його автором.

– Крім портретних зображень у різних музеях зберігаються речі Івана Мазепи. Як ви вважаєте, чи є серед них такі, які Мазепі не належали?

– Фактично ні про одну річ, яка сьогодні зберігається у музеях України, Польщі, Швеції та інших держав не можна сказати однозначно, що вона належала Мазепі. Наприклад, булава Пилипа Орлика, яку за легендою йому вручили після смерті Мазепи під час обрання гетьманом. Сьогодні ця булава знаходиться у Кабінеті рідкісних речей Муніципальної бібліотеки міста Лінчопін у Швеції. Але немає жодного документа, який би достеменно засвідчив, що це дійсно та сама булава, яка колись належала Івану Мазепі й лише пізніше була передана Пилипу Орлику. Тому вважати її «мазепинською» ми не можемо, або маємо говорити про це, як про одну з версій походження булави.

Є згадка про те, що у Мазепи було п’ятнадцять булав. Коли Меншиков руйнував Батурин, багато чого забрав як трофеї, у тому числі булаву і прапори. Більше того, на одну з булав претендував лідер литовської «партії», яка в політичній ситуації Північної війни підтримувала позицію Петра І та польського короля Августа. Це був Огінський. У листі до Петра І він писав: “Чи можна мені хоча б одну із тих булав, що залишилися по Мазепі, передати?” Отже, булави існували, і не одна. Можливо вони і сьогодні зберігаються в одному з російських музеїв, але інформації про це ми не маємо.

Щодо зброї Мазепи, то у ХІХ столітті в колекції чернігівського колекціонера Василя Тарновського було кілька шабель, які вважалися Мазепиними. На одній із них навіть містився підпис «Іоанн Мазепа 1665». Однак сучасні історики та музейні працівники схиляються до думки, що вона не мала відношення до гетьмана. Так само, як не мала його й інша шабля, але варта уваги, оскільки була пов’язана із гетьманом опосередковано. До речі, Тарновський, хоч і кохався у предметах старовини, не був фахівцем із холодної зброї, матеріальної культури чи мистецтва козацьких часів. Дуже часто цим користувалися різні шахраї і підсовували йому “підстарені” речі сучасних майстрів, а він, не замислюючись, усе це скуповував. До сьогодні у Чернігові зберігаються дві шаблі з його колекції, що за легендами належали Мазепі.

Ще одну шаблю Мазепи віднайдено нещодавно у Санкт-Петербурзькому ермітажі, але оскільки немає даних експертизи чи будь-якого офіційного документа за підписом відповідальних осіб цього поважного музеєсховища, які б засвідчували її достовірність, ставитися до неї, як до «справжньої мазепинської речі» зарано.

Сьогодні шабля знаходиться у закритому фонді музею, куди наших фахівців не пускають.

У національному музеї Естонії міста Таллінна зберігається надзвичайно цікава річ – рахівниця, яка за легендою належала Мазепі. Вона має вигляд невеликої книжечки з кісточками та платівочкою для записів, – такий собі середньовічний «органайзер». Яким чином вона опинилася в Естонії, нам невідомо, але факт залишається фактом.

Серед речей, опосередковано пов’язаних із постаттю Мазепи, є прапори. Один із них зберігається у Швеції, але, попри наявність герба Мазепи на ньому, очевидно, він належав Миклашевському – полковнику Стародубського полку. А до Швеції потрапив у 1706 році як трофей під час невдалої сутички козаків зі шведами на території Білорусії. Гетьманський прапор, під яким пройшло гетьманування Мазепи, найвірогідніше вивезли до Росії і сьогодні його доля істориками та фахівцями із прапорництва ще остаточно не з’ясована.

Є інформація про те, що у Палаті зброї Московського Кремля був прапор, який за інвентарними книгами значився як прапор Івана Мазепи. На жаль, мої спроби зв’язатися із московськими колегами і щось з’ясувати про долю цього прапора успіхом не увінчалися. У моїх київських колег були більш вдалі пошуки, але й вони поки не дають нам чіткої та однозначної відповіді про те, де знаходився і куди зник цей прапор.

Можна ще кілька слів сказати про іншу річ, яка опосередковано пов’язана з Мазепою, – це клейнод або мощовик. Є припущення, що він міг належати гетьману чи був ним комусь подарований. Мощовик виготовили у ХVІІІ столітті. На ньому є герб Івана Мазепи та абревіатура, яка розшифровується як “Іван Мазепа Гетьман”. Ланцюг, на якому останнім часом тримався мощовик, був виготовлений вже у ХХ ст. У кількох медальйонах цього ланцюга містяться дві літери, що були вензелем Симона Петлюри.

Цей “клейнод” привіз до України Микола Плав’юк на початку 90-х років і в урочистій обстановці передав тодішньому Президенту України Леоніду Кравчуку. Оскільки свого часу не було прийнято жодного законодавчого акту, який би визначив статус цієї реліквії в системі президентських відзнак, він тривалий час перебував то в Орденській коморі Президента, то в його кабінеті, але сьогодні місцеперебування “клейноду” невідоме.

– Нещодавно побачила світ ваша книга “Іван Мазепа у запитаннях і відповідях”. Розкажіть про неї.

– У червні 2007 року було створено громадський комітет із відзначення 300-річчя Полтавської битви. Коли розпочали обговорення, що саме ми – науковці та громадяни з активною громадянською позицією – могли б зробити, виникла ідея створити книгу, яка буде цікавою усім. Мені запропонували створити концепцію цієї книги. Я подумала і вирішила, що варіант “запитання – відповідь” буде найкращим. Адже в такому варіанті інформація подається чітко та конкретно.

– Яким чином ви добирали питання до книги?

– Усі вони узгоджувалися із громадою. Більшу частину запропонувала я. Досліджуючи тему багато років, маєш певне уявлення про те, що вже достеменно відомо, а що, очевидно, ніколи не вдасться з’ясувати, які питання біографії гетьмана були і залишаються найбільш суперечливими і навіть дратівливими. Але певна кількість запитань – це пропозиції членів комітету та моїх рецензентів. Подібні запитання можуть виникнути у будь-кого.

Деякі запитання висвітлено досить коротко, але у нас не було завдання написати ґрунтовне наукове дослідження. Рецензентами книги стали Тарас Чухліб, Юрій Мицик та Володимир Панченко.

Кожна тема має свій ілюстративний ряд. Загалом книга орієнтована на школярів, студентів та всіх, хто цікавиться історією. Навіть ті, хто знає багато про Мазепу, обов’язково знайдуть у ній щось нове.

Спілкувалася Наталка Приступ