Незрівнянна Україна: ВІД ГОРОДИЩА ДО МІСТА

Давньоукраїнське місто Глухів - особливий тип історичної спадщини. Вперше Глухів згадується в Літописі Руському за Іпатіївським списком від 1152 року, коли Юрій Довгорукий пішов у похід на київського князя Ізяслава Мстиславича: " поідоша на В'ятич і взяша їх, також: на Мценськ, да на Спаш, да на Глухів, ту же і сташа". Непрямі історичні джерела згадують Глухів під 992 роком.

Але укріплене Глухівське городище виникло значно раніше. Про це свідчать останні археологічні знахідки зарубинецької (II ст. до н.е. - II ст. н.е.), пізньозарубинецької (кін. II - поч. III ст.) культур, а знахідки київської ІІІ -V ст.) і колочинської (VІ-VІІ ст.) культур підтверджують безперервний його розвиток і переростання в місто.

Ще до нашестя на Русь монголо-татар місто стало центром Глухівського удільного князівства. Ним володіли нащадки князя чернігівського Михайла Всеволодовича. Через Глухів проходили торгівельні шляхи, які сполучали сіверян із полянами, древлянами, в'ятичами, радимичами. Але ослаблена князівськими усобицями Русь у XIII ст. стала здобиччю монголо-татар. У 1239 році вони вторглися на територію Сіверської землі, захопивши Глухів. Місто, розташоване на кордоні з монголо-татарськими кочовищами, розорювалося частіше і більше, ніж інші північні міста князівства.

Центр історичного життя князівства поступово змістився на північ, у заліснені землі в'ятичів, де глухівські князі були у відносній безпеці.

Друга половина XIII і XIV ст. стали епохою швидкого розвитку і укріплення влади Великого князівства Литовського, яке приєднало Чернігівсько-Сіверську землю. До нього входив і Глухів.

Влітку 1352 року обширні регіони Руської землі, в тому числі й Глухів, охопила чума - "чорна смерть". Як зазначає літопис, "в Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша". Глухівський князь Роман Симеонович, намагаючись уникнути пошесті, переселився в Новосіль і став іменуватися князем Новосільським.

Адміністративні, культові та кріпосні споруди періоду Глухівського удільного князівства не збереглись. Їх залишки знаходяться в землі і чекають на дослідників.

Після Кревської унії 1385 року та об'єднання Великого князівства Литовського з королівством Польським територія Глухова стала належати польсько-литовській державі.

У 1503 році глухівські землі відійшли до Московської

держави. Ціле століття документальні джерела про місто нічого не повідомляли, лише у XVII ст. у південно- російських літописах з'явилися свідоцтва про набіги татар на Глухів у 1605 і 1606 рр. Складні польсько-російські відносини призвели до того, що Глухів неодноразово переходив з-під влади короля під владу царя і навпаки.

Епоха піднесення

Фортифікаційні роботи, проведені близько 1635 року під керівництвом новгород-сіверського старости, польського магната князя Пісочинського, підняли центральну частину міста на кілька метрів і перетворили "старосвітське городище" на значну військову фортецю.

За описом, у середині XVII ст. Глухів набуває такого вигляду: "А місто Глухів стоїть між річки Усмані на острову. Біля посаду, між річки, земляне місто. На старосвітському городищі зроблено два вали земляних, біля тих валів два рови, на тому валу надовби, між: тих валів веж немає... Да біля того ж земляного міста поставлено було Пісочинського пана двір на горі над річкою Усманью, біля того двору з трьох боків осип земляна, на осипи поставлено острог дубовий... Да біля слобод того міста Глухова, на всполлі, зроблено рів для приходу воїнського люду".

З початком Хмельниччини у липні 1648 року формується Глухівська козацька сотня, яка в 1654 році ввійшла до складу Ніжинського полку. Згідно з "росписю перечневою", того року в місті обліковано 830 жителів - переважно козаків і міщан. Загалом населення, включаючи жінок і дітей, складало близько 4000 чоловік.

У цей час зросло значення Глухова як військової фортеці, яка знаходилася на рубежі укріплень, що захищали російську державу. Значення фортеці як оборонної споруди підтвердилось, коли вона протягом січня-лютого 1664 року витримала п'ятитижневу облогу армії польського короля Яна Казимира.

Глухів відзначається і в політичному житті України. Його жителі в 1659 році беруть активну участь в антимосковській акції гетьмана І. Виговського, а в березні 1669 року Д. Многогрішний укладає з Москвою "Глухівські статті", які значною мірою забезпечували автономні права України.

Друга половина XVII ст. - епоха економічного і культурного піднесення міста. У Глухові впродовж 20 років зводяться основні громадські споруди, що визначили нове обличчя міста. Під 1654 роком в описі Глухова згадується дерев'яний храм Архангела Михаїла, а в 1657 році "начата постройка от жителей глуховских, атаманов й войтов, и всего посполитства глуховского" другої дерев'яної церкви - Троїцької. У 1664 році закладено Успенську церкву, навколо якої в 1670 році вдова Марка Кимбари Агафія заснувала дівочий монастир.

Але в 1685 році згоріла стара глухівська фортеця. При відбудові її розширили, включивши і двір Пісочинського, і городище, і слободи. Утворився єдиний загальноміський центр. У цей час будується мурована Михайлівська церква (1692), Миколаївська церква (1693), Успенський собор дівочого монастиря (1686). Ансамбль центрального майдану доповнився дерев'яними церквами: Воскресенською, Св. Варвари. За лінією укріплень побудували дерев'яну Спасо-Преображенську церкву.

Мандрівник Іоанн Лук'янов у 1702 році записав свої враження від Глухова: "...Будівлі в ньому преузорчаті, світлиці добрі; палати в ньому полковника Миклашевського - зело добрі; ратуша зело добра і рядів (лавок) багато; церков мурованих багато. Дівочий монастир предивний зело; соборна церква добра дуже... Дуже зело лихомани хохли затійливі до хоромного будівництва, у малоросійських містах іншого навряд чи такого міста знайти, краще Києва будівлям і житієм".

Ландшафт Глухова теж зазнав змін. На річці Есмані навпроти фортеці збудували греблю з водяними млинами, крупорушками і сукновальнями. Через те перед фортецею утворився великий став, відомий за планами XVIII ст. як озеро Чернеча Гребля. Завдяки ставу Глухівська фортеця стала ще більш неприступною, а приміський ландшафт приваблював мальовничою красою.

1708 рік став переломним для Глухова. Після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII і зруйнування гетьманської столиці - Батурина - за наказом Петра І резиденцію гетьмана переносять до Глухова. 6 листопада 1708 року на головній площі міста - Радному майдані - урочисто обирається новим гетьманом І. Скоропадський. З цього часу починається "Глухівський період історії України", що охоплює майже все XVIІІ. (1708-1782). За цей час Глухів був резиденцією гетьманів І. Скоропадського (1708-1722), Д. Апостола (1727-1734), К. Розумовського (1750-1764), місцеперебуванням першої Малоросійської колегії (1722-1727), правлінням Гетьманського уряду (1734-1750) і другої Малоросійської колегії (1764-1782).

Підтверджуючи свій столичний статус, колишнє сотенне місто значно розширило свої межі, змінило планування, швидко розбудувалося і в другій половині XVIII ст. перетворилося на визначне європейське місто. Виникли палацо-паркові ансамблі (К. Розумовського і П. Рум'янцева), зросла кількість мурованих будинків. У 1717 році поблизу гетьманського двору розпочалося будівництво Анастасіївської церкви коштом А.Скоропадської, дружини гетьмана І.Скоропадського. У 1720 році укладено угоду на будівництво мурованого Троїцького собору. В районі Красної Гірки було споруджено воєнне містечко - Артилерійський двір.

23 травня 1748 року Глухів спустошила величезна пожежа, але місто швидко відбудувалося. Артіллю зодчих під керівництвом архітектора А. Квасова зводяться архітектурні пам'ятки, які збереглися до цього часу: Київська брама Глухівської фортеці (1766-1769), мурована Спасо-Преображенська церква (1765), Вознесенська церква (1767). Під його наглядом вперше в Україні здійснено широкомасштабну реконструкцію міського центру, який отримав прямокутну сітку вулиць із кварталами квадратної та прямокутної форми.

Кінець бурхливому містобудуванню поклала адміністративна реформа 1781 року, і Глухів на правах звичайного повітового міста в 1782 році ввійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва. Свою невдячну справу зробила велика пожежа 1784 року, яка спопелила майже половину міста. За наказом Катерини II для знищення свідків символу української автономії вцілілі стіни Михайлівської церкви та Успенського собору дівочого монастиря були розібрані на цеглу, а на відбудову інших споруд (крім Троїцького собору) кошти не виділялися. Колишня гетьманська столиця перетворилася у провінційне містечко, зменшилася кількість населення. Лише завдяки розташуванню на головній дорозі між Києвом і Москвою Глухів розвивається як торговельний центр. У місті працювало 5 невеликих заводів. Великим попитом користувалися вироби фарфорового заводу, заснованого поміщиком А.М. Миклашевським в с. Волокитине Глухівського повіту в 1839 році.

Місто Терещенків, Неплюєвих, Уманців

Відродження міста починається з другої ПОЛОВИНИ XIX СТ. завдяки новій буржуазній українській еліті, найвідомішим представником якої стала родина мільйонерів-цукрозаводчиків Терещенків. Великі кошти у благоустрій міста, розвиток у ньому освіти і культури вніс М.А. Терещенко, який на цю справу витратив півтора мільйона золотих карбованці. Завдяки ініціативі Миколи Артемовича і його дружини Пелагеї Георгіївни, брата Федора в Глухові збудовані чоловіча і жіноча гімназії, Федорівське міське трикласне училище, ремісниче училище ім. М.А. Терещенка, засновано учительський інститут, пансіон чоловічої гімназії, притулок для дітей-сиріт, лікарню св. Єфросинії, Трьох-Анастасіївську церкву (нову). Місто упорядковувалося, розбудовувалось. З 1859 року до початку XX ст. головні вулиці були викладені каменем. У 1910 році місто було електрифіковане, збудований водогін, зведено крупні будівлі. На місці колишньої Малоросійської колегії в 1912-1913 рр. збудували двоповерховий корпус повітового земства та міської думи, на одному з фронтонів якого й до сьогоднішнього дня можна бачити ліплений герб гетьманського Глухова з козацькими клейнодами.

З історією міста пов'язана діяльність відомих політичних і культурних діячів: генеральних канцеляристів М.Ханенка, Я.Маркевича, перекладача генеральної військової канцелярії С.Дівовича, укра¬їнського філософа Я. Козельс ь к о г о, історика П. Симоновського. У Глухові народились і одержали початкову музичну освіту засновники духовного хорового співу XVIII ст. композитори М. Березовський і Д. Бортнянський. Тут народилися відомі художники А. Лосенко і М. Мурашко, письменник-енциклопедист Є.Онацький. В учительському інституті здобули освіту відомі письменники О.Довженко, С. Сергєсєв-Ценський, С. Васильченко, засновник капели „Думка” Н.Городовенко. Чоловіча гімназія прославилася своїми випускниками: Г.І.Нарбутом - засновником української художньої графіки, відомим постом В І Нарбутом, істориками В. Романовським, Ф. Ернстом, М. Василенком, композитором Ю. Шапоріним.

Чорні сторінки в історії Глухова розпочався з 1919 року, коли з півночі насунули варвари ХХ століття - більшовики. Впродовж 1930-х років були знищені дзвіниці Троїцького собору і Спасо-Преображенської церкви, церкви на Веригині і Білополівці. Згодом зруйнована каплиця на місці гетьманської Анастасіївської церкви.

І лише сьогодні, за часі незалежності, з метою збереження архітектурної спадщини та історичної забудови міста Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року пам'ятники історії, культури та архітектури у м. Глухові оголошені Державним історико-культурним заповідником.