Культура і мистецтво: ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ
Майже 50 років у Шевченківському районі працює викладач дитячої музичної школи № 26 Зоя Михайлівна Барська. Вона продовжує, як і великі митці минулого, життя української народної пісні в обробці корифеїв української класики – М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового.
МИКОЛА ЛИСЕНКО РОЗУМІВ ВИХОВНУ СИЛУ МИСТЕЦТВА
22 березня виповнилося 165 років із дня народження Миколи Віталійовича Лисенка. Ювілей велета нашої культури став святом для всієї України. Адже такі діячі сформували свого часу сьогоднішні уявлення про те, хто ми і що таке українське. Серед решти земляків, до Лисенкового ювілею готувалися і у Київській музичній школі № 26.
Викладач теоретичних дисциплін Зоя Михайлівна Барська розповіла дітям про особливе ставлення М. В. Лисенка до української народної пісні. Своє світле зачарування піснею він проніс крізь усе життя. Ще студентом Київського університету, з 18 років, збирав та записував народні пісні, а у 1860 році сам організував студентський хор. У Празі дав концерт, де виконав обробки українських народних пісень для фортепіано. Композитор звертався до творчості улюбленого поета Т. Шевченка і написав музику до “Заповіту”.
У 1860 році вийшла збірка “Музика до “Кобзаря” Шевченка”. У 1886 році в Києві Микола Лисенко записав з голосу І. Франка, який у нього гостював, галицькі пісні. Упродовж чотирьох років Лисенко подорожував із хором по Україні. Це була розповідь українцям про них самих.
Сьогодні народні витоки професійного мистецтва визнані цілим світом. А в Україні за роки незалежності народна пісня стала вагомим чинником у системі освіти – від дитячих садочків до вищих навчальних закладів. Звичайно, у перших рядах її зберігачів – викладачі музичних шкіл.
ПІДГОТОВКА ДО ОПЕРИ
У методиці Зої Михайлівни Барської, вчительки з багаторічним педагогічним досвідом, офіційна шкільна програма органічно зрослася з українською піснею. Вона розучує з учнями 3-5-х класів українські народні пісні в обробці М. Лисенка, навіть організувала постановку дитячої опери “Коза-дереза” на 1 дію з прологом (1888 р., лібрето Дніпрової Чайки). Між іншим, Микола Лисенко є родоначальником дитячої опери.
З історії першої вистави опери діти дізналися, що у ній брали участь діти М. Лисенка і М. Старицького, а режисером і балетмейстером була Леся Українка. Навіть у вихідні дні Зоя Михайлівна розучувала з учнями арії дійових осіб. Не завжди в дітей усе виходило одразу, адже дітей відібрали не з усієї школи, а лише з груп музлітератури, які веде Зоя Михайлівна. Але ентузіазм учнів надихав викладачку на роботу, іноді дуже важку, зокрема через те, що діти навчаються на різних музичних інструментах. Вокалом займалася сама вчителька, ретельно стежачи за чистотою інтонації, дикцією, правильним диханням, динамікою кожної фрази. І режисером також мусила бути сама. Опера звучала у супроводі фортепіано (виконавиця – Тетяна Андрієвська, артистка філармонії). Ще з більшим натхненням і серйозністю діти взялися до репетицій, коли дізналися, що їх запросили виступити в приміщенні музею М. Лисенка, будинку, де він жив і працював. Дітям розповіли, що на виставі будуть присутні нащадки композитора.
СЛУХАЧ ПРИЙНЯВ ВИСТАВУ
Вистава проходила в театральних костюмах. Декорації зробила мама учениці Анни Савєльєвої. Роль Кози виконала Оксана Кравчук, роль Лисиці – Ярина Небесійчук (донька співачки Марії Бурмаки), Зайця – Настя Криницька, Вовчика – Микола Жернов, Ведмедя – Борис Жеглов, Рака – Лука Мезенцев, баби – Настя Компан, роль автора – Оксана Зорька.
Хор-пролог співали колишні випускники школи – учні Зої Михайлівни. Опера пройшла з великим успіхом, діти одержали унікальний досвід “живого” театрального виступу.
З відгуку правнука М. Лисенка:
“Високий професіоналізм керівника-постановника п. Барської, її досвід, творчий підхід та наполегливість перетворили спектакль на справжнє мистецьке дійство в театральних костюмах, з чудовою акторською грою. І все це – діти, які продемонстрували свої таланти. Спасибі Вам за те, що стимулюєте діточок вивчати рідну для них музику, бо саме з дитинства ми маємо закладати в наших дітях підвалини любові до Батьківщини, її культурного і духовного спадку”.
Рада Лисенко – внучка Лисенка, заслужений артист України, професор НМАУ, Наталія Лисенко, доцент НМАУ:
“Ви з породи тих людей, які здатні робити неможливе можливим. У вас відчутна потреба не тільки в самовираженні, а й негайній його реалізації. Оце і є та невеличка преамбула, що виникла в результаті нашого знайомства в музеї Миколи Віталійовича Лисенка.
Сьогодні, коли наша естрада, долаючи професійну і народну музику, виховує в дітей несмак, ваша праця в напрямі виховання в дітях поваги і любові до народної творчості, пісні особливо цінна. Бажаємо Вам багато років продовжувати боротьбу за справжнє мистецтво, дітей і їх майбутнє”.
Далі були виступи перед учнями молодших класів середньої школи № 1. Дитячу оперу у виконанні дітей школярська малеча сприйняла із захопленням. Хочеться трохи розповісти про наставницю юних артистів, ентузіаста, творчу людину Зою Михайлівну Барську.
ДОБРА СПРАВА ТРИВАЄ
Із 1957 року Зоя Михайлівна Барська упродовж 12 років працювала вчителькою музики і співів у середній школі № 101, яка була базовою Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Тому часто давала відкриті уроки не тільки для освітян України, а й зарубіжних студентів та педагогів. Разом із учнями неодноразово виступала в урядових концертах із такими видатними артистами, як Є. Мірошніченко, Д. Петриненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, М. Мокренко та інші.
У 1968 році після виступу її ансамблю “Киянка” по радіо, їх запросили до Чехословаччини в міста Пряшів, Свідник, де ансамбль виступив із великим успіхом по радіо, в театрі, педучилищі, на фабриці та заводі.
У 1980 році Зоя Михайлівна виступала як лектор і ведуча концерту в місті Славутичі перед працівниками ЧАЕС і в школі мистецтв.
За останні 10 років вийшли три її посібники. Англійський переклад її “Сольфеджіо на матеріалі української народної пісні” (1995 рік) потрапив до Асамблеї директорів музичних навчальних закладів США, яка його високо оцінила та розповсюдила у музичних навчальних закладах Америки.
У 1998 році вийшов новий посібник “Гармонічне сольфеджіо на основі української музики”, який було передано до бібліотеки Філадельфійського українського інституту. А в 2004 році вийшла друком третя робота З. М. Барської “Барви української народної пісні”. Ці посібники відомі у всій Україні і добре прислужилися викладачам закладів музичного профілю.
Починаючи з 1974 року, 40 її учнів вступили до різних музичних навчальних закладів та брали участь і перемагали на музичних конкурсах. Викладацькі успіхи Зої Барської неодноразово відзначалися грамотами та подяками Головного управління культури Києва та Шевченківської райдержадміністрації.
* * *
Українська пісня – це серце народу, а вічність дивиться на нас очима дітей та видатних попередників. Низький уклін Вам, Учителько, що довгі роки єднаєте молоде покоління українців з нашою великою духовною спадщиною.
Ярослав Веприняк,
журналіст
