Освіта: НА СТОРОЖІ ДУХОВНОСТІ ЧОРНОМОРСЬКОГО КРАЮ
У Одеському фінансовому інституті відбулося чудове козацьке свято. Після його закінчення ми поспілкувалися з організаторами, щоб дізнатися, як вони розбудовують свою організацію у чорноморському краї, з якими проблемами доводиться стикатися.
Тарас ПЕТЬКО, віце-сержант Одеського військового ліцею
– Як вплинуло козацтво на вибір вами військової професії?
– Я вступив до ліцею, тому що маю намір далі навчатися у Академії СБУ, а тут дають гарну освітню і фізичну підготовку. До Українського козацтва я прихильно ставлюся змалку, адже мій батько є Верховним Отаманом Чорноморського Козацького війська. Тому я беру активну участь у всіх урочистих зібраннях та мітингах. Козацтво підсвідомо впливає на духовність, яка з’являється навіть у тих людей, які ніколи й не думали про Україну. Вони починають усвідомлювати, що лише заради України треба жити.
Анатолій Іванович ПЕТЬКО, Верховний Отаман Чорноморського Козацького війська
– Як Вам вдалося на русифікованій Одещині створити такий козацький лад, дух, що навіть прагматичні навчальні заклади, на кшталт фінансового, на ура сприймають козацьку ідею і, взагалі, все українське?
– Я, як перший заступник Гетьмана Українського козацтва, колишній офіцер, багатодітний батько (маю п’ятеро дітей), горджуся тим найбільшим званням, яке передали мої діди-прадіди, – українця. Народився я на багатонаціональній одеській землі, у селі Троїцькому, яке з давніх-давен було справжнім козацьким краєм. Тут знаходився форпост запорозьких козаків, які відбивали атаки турків-окупантів, а річка Тилигул (на березі якої знаходилася наша садиба) слугувала переправою до Чорного моря козацьких чайок. Ходять навіть легенди, що на дні цієї ріки знаходяться скарби. Скільки я себе пам’ятаю, у нашій сім’ї завжди був козацький дух. Ще малому мати вишила мені вишиванку, а в скрині я знайшов справжню козацьку папаху і пояс. Завжди їх одягав, коли у шкільній самодіяльності танцював гопака, інші народні танці. Навіть навчаючись в університеті, я був активним учасником хореографічного гуртка. Тобто тема козацтва завжди була мені близькою.
Проте відліком мого справжнього козацького стажу можна вважати дату 30 вересня 1997 року, коли я вступив до козацтва, за два роки пройшовши шлях від рядового козака до наказного отамана. На початку 2000 року мене обрали Отаманом Українського Чорноморського козацтва – материнського козацтва Одеської області, заснованого одним із найперших в Україні, у 1990 році. Ми військово-соціально-патріотична, лицарська організація, направлена передусім на зацікавлення молоді нашою діяльністю.
Наша робота відбувається в багатьох напрямках. Перший – це захист українського народу, для чого були створені козацькі дружини, загони сприяння міліції, прикордонникам тощо. Другий – відродження культури. Один із перших моїх указів був направлений на сприяння і поширення української пісні. Адже саме через пісню наші пращури передали нам український генетичний код. Протягом віків Україна була бездержавною країною, але саме через свою пісенну творчість нація зберегла самобутність. Тож для збереження традицій і живого зв’язку поколінь, ми створили козацький театр пісні й танцю Чорноморського війська. Особисто я відвідував різні місця, шукаючи справжніх патріотів. Це увінчалося успіхом: зараз ми стали одним із найкращих колективів Одещини. Між іншим, коли ми приїжджаємо на подібні фестивалі козацької пісні, часто завойовуємо гран-прі та інші призові місця. Створили також гурт “Будьмо”, який їздить віддаленими селами і долучає громаду Одещини до справжньої, не сурогатної української культури.
Своїми досягненнями ми цілком спростували тезу, що Одещина –зрусифікований Південь. 80 відсотків мешканців Одещини – українці, 350 тисяч з яких стверджують, що їхньою рідною мовою є українська. Хоча для нашої козацької організації визначальною є не етнічна приналежність, а патріотизм до рідної землі. Якщо ти волею долі живеш на цій землі, то подбай про те, щоб своїм дітям ти залишив самоповагу до землі, української нації та її культури. Все життя козаки стояли на обороні не лише своєї землі як території, а, насамперед, честі й гідності. До них з усієї Європи їхали навчатися лицарській звитязі. Якщо ми візьмемо якусь частину козацького устрою й перенесемо його на своє громадське життя, то порядку буде більше і на вулицях, і на підприємствах, і в державі загалом.
На Одещині існує понад 40 шкіл, у яких створена Молода Січ. У них навчають козацькій педагогіці, історії рідного краю від Буга до Дунаю; вже написано підручники, які залишилося видати. Адже національна ідея – не лише високі слова про любов до України, а передусім щоденна праця для утвердження у свідомості українця своєї ідентифікації. Вона не береться звідкись, а плекається з дитячих років. І козаки мають бути справжньою елітою суспільства. Молодь має прагнути про вступ до козацтва, щоб стати освіченою і всесторонньо розвиненою. У мене просто душа радіє від проведення сьогоднішнього заходу, передусім за нашу молодь, яка, знаючи світову, європейську музику, віддала перевагу своїй, рідній. І все це гармонійно поєднується.
Про діяльність своїх організацій розповідають козацькі керівники Одещини
Володимир Іванович КЛИШАВЧУК, генерал-хорунжий Українського козацтва:
20 грудня 2000 року було створено районне козацьке товариство ім. Петра Сагайдачного, після чого ми, згідно зі Статутом, вступили в Чорноморське козацьке військо в Балті. У 2001 році, на Водохреща, представили старшину Балтського районного козацького товариства, до якої вступили поважні люди, зокрема колишній директор школи Ткач Петро Остапович. Він є наставником Молодої Січі Івана Гонти, національної української школи ім. Олеся Гончара в Балті. Почалася робота, ми збиралися двічі на тиждень – кожного вівторка та неділі. Потім зареєстрували у районі, за погодженням з райрадою, держадміністрацією, міліцією, козацьку народну дружину. Увійшли з ними в єдину дислокацію і спільно з підрозділами міліції виходили на охорону різних громадських заходів та просто рейдів, тобто розпочалася спільна робота. На Великдень ми охороняли усі церкви району, незалежно від їхньої конфесійної приналежності.
Історична пам’ять, до речі, попри усі плюндрування і витравлювання, зберегла свої споконвічні, історичні назви сіл навколо Балти: Козацьке, Переліти, Піщане, мешканцями яких були козаки. Повертаючись із походу, Суворов забрав до себе на службу багато козаків. А коли будувалася Одеса, то її будували й балтські козаки.
Іван Григорович БАРАНЮК, генарал-хорунжий Одеського окремого коша ім. Петра Дорошенка:
– Кіш наш знаходиться зараз у стадії розвитку, а сама ідея козацтва мені близька й зрозуміла, тому що козаком я став не з чийогось примусу, а за велінням власного серця і бажання. Я нащадок козацького роду, мої прапрадіди були козаками. За цей час перебування в організації, я зрозумів, що комусь потрібен козацький дух, його звитяга. Підприємство, на якому я працюю, усім складом вступило до нашого коша, що для мене є дуже приємним. Адже усі чоловіки в душі – козаки, не потрібно цього соромитися. Наш приклад унаслідували ще деякі підприємства міста, так що козацтво поширюється й міцніє. Одесу російською чи проросійською хочуть зробити політики. Якщо не вся Одеса, то принаймні половина вважає, що вони українцями були й будуть. І ми також боронитимемо свій рідний край, а якщо потрібно, то й на козацькі вила піднімемо.
