Cучасне козацтво: ІСНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА - ПЕРЕСТОРОГА ТИМ СИЛАМ, ЯКІ ЛАСО ДИВЛЯТЬСЯ НА УКРАЇНУ
Тарас ЧУХЛІБ, кандидат історичних наук:– Як Ви оцінюєте 15 років становлення сучасного козацтва?
– Відродження козацького руху в Україні й до сьогодні окремі громадяни сприймають за певний нонсенс, анекдот. Їм здається, що козацтво померло разом із указом Катерини ІІ у 1775 році. Але під час перепису населення у середині ХІХ століття на Полтавщині і Чернігівщині понад півмільйона українців записали себе козаками. Воно відновилося на початку ХХ століття під прапорами Павла Скоропадського і Симона Петлюри. Всі січові стрільці та вояки УПА називали себе козаками. Отже, весь час існував генетичний зв’язок, який перервався у радянські часи. І дуже добре, що зараз козацтво відроджується. В тому, що Україна є державою, вона завдячує і тим багатьом тисячам козакам, що гинули за неї. І зараз сам факт існування козацтва – пересторога всім тим силам, що дивляться на неї ласим оком.
Українське козацтво як організація утворилося у результаті багатотисячного руху, приуроченого святкуванню 500-річчя першої літописної згадки про козацтво, що відбувалося на Хортиці поблизу села Капулівка у період 1989-90 рр. Чотирнадцятого жовтня 1991 р. було проведено першу Всеукраїнську установчу Раду Українського козацтва. 17 березня 1992 р. у Міністерстві юстиції України зареєстрували Українське козацтво як єдину громадську організацію. Першим гетьманом Українського козацтва у 1991 р. обрали Героя України, відомого громадського діяча, дисидента В’ячеслава Чорновола. Він гетьманував протягом року. В цей період відбулася символічна відмова від положень Переяславської ради 1654 р. про так зване об’єднання України з Росією. Після цього державні структури України та представники спецслужб зрозуміли, що козацтво може стати потужною силою. Почалися провокації як у відношенню до самого Чорновола, так і активістів козацького руху. Їх навіть затримувала міліція під приводом того, що начебто під час урочистостей пропала шабля Богдана Хмельницького з музею у Переяславі. Пізніше з’ясувалося, що шаблю викрали представники цих же спецслужб. Завдяки зусиллям гетьмана Чорновола цих козаків звільнили. Надзвичайне значення для українців цієї людини стало зрозумілим і після його загибелі. Велика кількість козаків з усієї України з’їхалася, щоб віддати йому останню шану. Народ не зупинили ні перекриті дороги (терміново влаштували ремонт доріг), ні міліція.
– Що послужило причиною передачі гетьманської булави Володимиру Муляві у 1992 році?
– Як зазначив сам В’ячеслав Чорновіл, на той час він бачив себе лідером національно-демократичних сил у політиці і державних структурах, тому не міг приділяти достатньої уваги козацтву. Володимир Мулява тоді був заступником Міністра оборони України і начальником соціально-психологічної служби Збройних сил України. Ще у 1987 році він створив у Вінниці осередки Народного фронту, за що і був переслідуваний. Наступного року він розробив Концепцію національних збройних сил, а тому користувався великою повагою серед козацтва. Тому його кандидатура не була випадковою.
– А щодо вашої участі в житті сучасного козацтва?
– У житті козацтва я приймаю певну участь з 1992 року. Я був на тій Великій Раді, де В’ячеслав Чорновіл передав гетьманську булаву Володимиру Муляві. Тоді я був аспірантом, писав кандидатську дисертацію і не міг цілком долучитися до роботи козацтва. А коли захистився, то з 1996 року вже почав безпосередньо працювати у Генеральній канцелярії. На той час у нас було дві кімнатки без меблів, комп’ютерів та іншого устаткування. Туди набивалося кожен вечір зо три десятки людей, які дискутували з приводу козацьких питань. Зі мною почали працювати декілька молодих людей, які також хотіли, щоб козацтво було інтегрованою, потужною структурою, а не просто збіговиськом у шароварах. Але зважаючи на певні політичні обставини та фактори, які стримували розвиток козацтва, це було важко, хоч і був указ Президента Л.Кучми у 1995 р. про розвиток козацьких структур. У ті важкі часи, я вважаю, ми зробили досить багато. Структурували козацтво в Україні, утворили осередки за кордоном. Протягом 1996-98 років я був Генеральним писарем козацтва, відповідав за організацію діяльності обласних товариств та діловодство Генеральної канцелярії. У 1998 році, коли гетьманом став Іван Білас, мене призначили Головним отаманом українського козацтва, а це, фактично, друга особа після гетьмана. З 1999 по 2004 рік я був Генеральним бунчужним, відповідав за питання науки, освіти і культури. Зараз трохи відійшов від канцелярських справ, більше уваги надаю проблемам Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН, до того ж планую захистити докторську дисертацію.
Також я призначений членом Ради Українського козацтва при Президентові України, де на мене покладено чимало обов’язків. Наприклад, розробка Концепції державного розвитку Українського козацтва, проекту Закону про Українське козацтво, а також опікування проектом “Культурна козацька спадщина”.
Але повернімося до історії сучасного козацтва. Указ президента від 1995 року відіграв у його розвитку велику роль. Зокрема, завдячуючи В.Муляві, який добився його прийняття. У часи правління Л.Кравчука цього досягти не вдавалося. Певний час проводилася спільна робота з Міністерством оборони України у сфері військово-патріотичного виховання. У 1997 році ми провели великий козацький фестиваль “Козацькому роду – нема переводу”. На нього з’їхалося 800 учасників з різних регіонів України, а також Білорусі, Литви, Кубані – професійні, самодіяльні колективи пісні, танцю, показові групи Бойового Гопака, Спасу тощо. Виступи проходили в Палаці “Україна”, на майдані Незалежності. Громадськість мала змогу побачили, що ж таке сучасне козацтво і чим воно займається. Кілька разів в Холодному Яру на Черкащині проводилися табори з вишколу юних козаків. Гетьману Муляві вдавалося зберігати козацтво єдиним цілим, організацією, яка поступово набувала громадського визнання.
Коли я працював у канцелярії, при ній було засновано Літунську сотню. Певний час ми співпрацювали з Міністерством внутрішніх справ України. На Львівщині було організовано Прикордонну заставу імені Українського козацтва. До цього часу діє домовленість про направлення молоді з козацьких організацій у цю частину. Також налагодили стосунки з діаспорою. Приїжджали козаки з Америки, Канади, Австралії. Деякі з них пам’ятали ще про гетьмана Скоропадського. До цього часу там діє організація Вільного козацтва, заснована ще у 1923 р. Вони привозили багато цінних спогадів, історичних документів, передавали невеликі кошти на розбудову козацтва.
У 1996 році Українське козацтво зареєстрували як оборонно-спортивну організацію. Козацтво повинно було стати добровільним помічником у цивільній обороні. 1998 рік був особливо важким для Українського козацтва. Відчувався вплив спецслужб. Через провокації і брехню В.Муляву довели до інсульту. Того ж року, на Раді гетьманом обрали Івана Біласа. Під час його гетьманування було прийнято ряд указів і постанов про козацтво. Найбільша його заслуга – прийняття Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2001-2005 роки. Вона складалася з 10 розділів, що включали в себе науково-дослідну, військово-патріотичну, культурну, спортивну, пропагандистську програми та багато інших аспектів. Незважаючи на відсутність державного фінансування, це стало підґрунтям для розвитку козацтва на регіональному рівні. Зараз у нас більше 20 всеукраїнських козацьких організацій. Більшість із них створені саме у 2001 році, в період виходу цієї програми. Всього ж у нас близько трьохсот організацій козацького спрямування.
– А як щодо участі козацтва в політичному житті?
– Воно започатковане ще в часи гетьманування В.Муляви. Він формував рішення про підтримку сил національно-патріотичного спрямування. У 2002 році ухвалили рішення про підтримку “Нашої України” на чолі з В.Ющенком. Ще в 1999 році він був висвячений у козаки. Пам’ятаю, що це відбулося на Різдво у Володимирському соборі. Він дуже проникся цією подією, помітно було, що для нього це важливо. Однак вже через кілька місяців після укладення угоди з “Нашою Україною” виникло питання про підтримку блоку “Демократична партія України – Демократичний союз” на чолі з Горбуліним. Це було не колегіальним рішенням. Тут була закладена міна уповільненої дії, що і призвела до подій 2004 року, коли начебто козаки усунули Віктора Андрійовича з лав козацтва за (!) несплату членських внесків. Хоч він подарував на потреби Генеральної канцелярії машину і кілька комп’ютерів.
У травні 2004 року у Білій Церкві зібрали так звану Старшинську раду, на якій прийняли рішення про підтримку Віктора Януковича. Воно знову таки не було узгодженим і колегіальним. Запрошувалися тільки ті особи, від яких не можна було чекати несподіванок. Відразу ж після цього надійшли факси з різних куточків України від козацьких організацій, що не прийняли цього рішення і звинуватили І.Біласа в узурпації влади. Потім розпочалася Помаранчева революція... Як і інші козаки, я був на Майдані з першого дня. Бачив там багато козаків з Хмельниччини, Тернопільщини, Одеси... Їм ніхто не давав наказу діяти. Вони приїхали самі. 24 листопада, в день оголошення президентом Віктора Януковича, я виступав у прямому ефірі на Бі-Бі-Сі і закликав козаків згуртуватися навколо Народного президента. 25 листопада ми з моїм товаришем Юрієм Савчуком вийшли в ефір на П’ятому каналі й виступили з заявою від науковців, які досліджують козацьку історію. Її підписали близько 50 осіб. Тоді я сказав, що Віктор Ющенко – родовитий козак і його треба підтримати. Після цього, 27 листопада, у нас в Інституті козацтва зібралися 123 отамани з різних регіонів України. Відбулася козацька рада, рішення якої, на мою думку, мають історичне значення. Адже козаки ухвалили рішення про підтримку Віктора Ющенка та передачу йому Гетьманської булави. Це набуло розповсюдження у засобах масової інформації. 28 листопада Українське козацтво на чолі з В.Мулявою виступило на Майдані. Вже тоді була думка про вручення йому гетьманської булави прямо на трибуні.
Знаменно, що 27-28 листопада були переломними днями. Була велика ймовірність того, що військовикам, які вже були зібрані, видадуть патрони і дадуть команду розганяти людей на Майдані. Саме в той час козацтво виступило з заявою про підтримку Віктора Ющенка. Наш резерв – близько 10 тисяч козаків, могли організовано виступити в разі потреби. А це реальна сила. До того ж, один за одним почали виступати силовики, СБУ та інші. “Міліція з народом!” – звучало звідусіль. Сучасне українське козацтво зробило свій вклад у хід історії...
22 січня 2005 року на Софіївському майдані в Києві відбулася Велика Козацька рада, де Гетьманом України обрали Президента України. Я, як історик, вважаю, що це була знаменна подія, що пізніше буде представлена в усіх підручниках історії. Свого часу тут вручали Гетьманську булаву Скоропадському. Ми відтворили козацьку традицію часів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Це стало початком Третього Гетьманату – тієї форми державного і політичного устрою, що найбільш відповідає національним традиціям державотворення.
– Потрібен новий закон...
– Фахівцями з Науково-дослідного інституту козацтва НАН України на замовлення Ради Українського козацтва при президентові України було розроблено Концепцію Державної програми розвитку козацтва, а також проект Закону України “Про Українське козацтво”. Але якісь сили вплинули на те, щоб проведення цієї програми доручили Міністерству культури України. Суть сучасного козацтва звелася до того, щоб охороняти пам’ятки культури і виступати 14 жовтня, в День Українського козацтва, на святкових заходах. Натомість ми обґрунтували соціальні цілі та завдання українського козацтва, його стосунки з державою. У Концепції закладена мета, щоб українське козацтво здійснювало добровільну козацьку службу. Звісно, згідно з законодавством, такого виду діяльності поки що не існує, але це можна розробити у проекті Закону України про козацтво.
Ми пропонуємо допомогу військовикам. Ось конкретний приклад: майже 600-кілометровий кордон з Росією у Луганській області. Звичайно виникають проблеми в його охороні. Прикордонна служба не справляється. Чому б не надати право козакам селитися в цій зоні, щоб вони допомагали охороняти її. Це тільки один із напрямків. Козацтвом також може здійснюватися військово-патріотична підготовка. Козацтво може стати структурою на зразок Національної гвардії США. Йде скорочення армії 80 тисяч вояків. Це мало для такої великої країни. Хочеш миру – готуйся до війни. Тому влітку доцільно влаштовувати вишкільні табори з цивільної оборони. Навчати там не тільки стріляти чи ховатися у бомбосховищах. Фізична підготовка важлива, але війни третього тисячоліття – інформаційні. Людям нав’язують думки про те, що вони мають бути громадянами світу, і тільки той, у кого здорове почуття національної свідомості й гідності, може відкидати ці речі.
Отож на сьогодні дуже важливим є прийняття закону про Українське козацтво. Це дозволить упорядкувати його як структуру, а всі несерйозні об’єднання, зайняті вибиванням грошей, відпадуть самі собою. Для цього необхідні дії з боку влади.
– Розкажіть детальніше про діяльність вашого інституту.
– Науково-дослідний інститут козацтва виник у 1996-97 роках. Вийшло близько 30 видань, монографій, колективних праць. Маємо філії в різних куточках України – Одесі, Нікополі, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Чигирині та Чернігові. Видаємо щорічні збірники наукових праць “Запорозька старовина”, “Чорноморська минувшина”, “Козацька спадщина”, “Січеславський альманах”, проводимо наукові конференції. Фахівці нашого інституту працюють на громадських засадах. Багато документів збереглось, багато знищено, але ми намагаємося працювати в архівах Польщі, Росії, Швеції, і на основі цього досліджувати історію українського козацтва, подаючи її не в романтичному, а реалістичному світлі (наскільки це можливо). Зараз видаємо академічну “Історію Українського козацтва” у 2-х томах. Її авторами є провідні історики, що досліджують саме козацьку тему. Отже, за 15 років існування сучасного українського козацтва і 10 років діяльності інституту ми зробили чимало. Однак попереду ще багато цікавих і корисних справ...
Розмову вела Наталка ПРИСТУП
