Сучасне козацтво: СЬОГОДНІ МИ ЗАКЛАДАЄМО ПЕРШІ ЦЕГЛИНИ У РОЗБУДОВУ ТРЕТЬОГО ГЕТЬМАНАТУ
Секретар Ради Українського козацтва, народний депутат Станіслав АРЖЕВІТІН
– Пане Станіславе, відроджене козацтво в Україні перетнуло п’ятнадцятирічний рубіж. Які здобутки і які проблеми козацького руху здаються Вам найбільш суттєвими?
– Почнемо з проблем. Як людині, яка стояла біля витоків козацького руху, мені прикро, що наша козацька ідея не стала національною ідеєю для всієї України.
– Принаймні, домінуючою ідеєю...
– Мені хотілося б, щоб вона стала національною. Домінуючою – цього замало. Щоб наша козацька ідея стала національною ідеєю, потрібно усвідомити нашу місію – розбудити в кожній людині козака. Поки що нам це не вдалося зробити. Наше найголовніше завдання на найближчий час – бути будителями національної ідеї. Суспільство повинно не просто перейнятися, а “захворіти” цим. Отже, є потреба об’єднання козацьких товариств і вироблення єдиних підходів до вирішення цієї проблеми.
Не хочу, щоб у когось склалася думка, що я лише критикую козацтво. Багато чого залежить і від держави. Тим паче, що козацтвом зроблено чимало хороших справ. Але на глобальному, на макрорівні не відбулося переходу від побажань до реального втілення.
Сьогодні кожний керівник громадської організації, кожний член Ради Українського козацтва, я, як її секретар, і можливо, навіть Гетьман Ющенко –повинні зрозуміти, що очікує молодь від Українського козацтва, чого чекає від нас інтелігенція. Ці запитання повинні стати темами круглих столів у нашій країні. Так само, як і оцінка суспільством наших дій і планів. Слава Богу, що сьогодні стосовно козацтва все менше вживається термін “шароварщина”, але ще донедавна суспільство давало саме таку оцінку нашому козацькому братству. На це не можна закривати очі, бо ми самі певним чином сприяли розповсюдженню такої думки про козаків. Адже в козацькому середовищі так і не знайшовся лідер, який би міг об’єднати навколо себе не лише козацький загал, а й стати авторитетом для суспільства. Добре, що Віктор Ющенко погодився взяти на себе функції “об’єднувача”, лідера козацького руху. А якби Президент інакше ставився до козацтва?
Нам не вдалося створити ідеологічний центр, який би відпрацьовував пропозиції щодо подальшого розвитку нашого руху, акумулював їх, був диригентом процесів розробки та втілення козацької ідеї. Тільки в минулому році до цього долучився (вперше в історії) Президент України. Тривалий час існувало формальне ставлення держави до козацтва. Може, це і було причиною того, що ми не знайшли той центр, не виокремили того лідера, який міг до Віктора Андрійовича Ющенка взяти на себе тягар розвитку та популяризації козацької ідеї. 15 років козацький рух розвивався майже хаотично. Зараз в Україні налічується 25 всеукраїнських та більше трьох сотень місцевих козацьких організацій. Але кількість не перейшла в якість, не сформована ідеологія, щоб можна було сказати суспільству – ось наша позиція, ось куди ми йдемо.
За весь час розвитку козацького руху нам не вдалося створити “фільтрів” від проникнення в козацький загал людей із сумнівною репутацією. Результатом цього є безкінечні чвари у деяких організаціях, розколи, судові позови. Ми не спромоглися поставити заслін від людей, які прийшли до нас із незрозумілою метою, які в душі не є козаками.
Потрібно зрозуміти, чому ми відштовхнули від себе значну частину суспільства, особливо силові структури, з якими ми повинні бути в чіткому контакті. Адже в нас є багато точок дотику з МНЧ, з Міноборони, МВС, СБУ, прикордонною службою. Однак темою погонів, кількістю генералів, адміралів, генералісимусів, маршалів козацтва ми налаштовуємо силовиків проти себе. Процеси присвоєння звань у козацтві, упорядкування форми одягу та знаків розрізнення ніхто не регулював. Інколи на десять козаків припадає дев’ять генералів. Якщо це набиратиме таких обертів у козацтві – ми щодня втрачатимемо авторитет, довіру в населення, не зможемо нормально співпрацювати з відповідними міністерствами над виконанням спільних програм. Уже найближчим часом ми повинні визначитися в цих питаннях.
Важливим завданням є формування образу сучасного українського козака. Сьогодні козак у сприйнятті багатьох простих людей – це людина у військовому однострої з якимись незрозумілими погонами з генеральськими чи маршальськими зірками. Звичайно, що народ не розуміє, чого це ми “бавимося в генералів”, не сприймає наш рух серйозно. Треба не тільки розтлумачувати, що на нашому рахунку багато корисних справ, але й дотримуватися зовнішніх ознак пристойності й здорового глузду.
Найголовніше – я знову привертаю увагу – ми повинні думати про національну ідею, щоб наша козацька ідея набула ознак і статусу національної ідеї. Щоб зробити крок уперед, ми повинні розв’язати ті питання, які я в загальному окреслив у своїй відповіді.
– Зараз багато говорять про третій гетьманат. Як Ви можете прокоментувати ці висловлювання?
– Дійсно, розмов багато. Може чи не може бути третій гетьманат, який він, яка його архітектура? Легко говорити про перший та другий гетьманати, коли в Україні відбувалися революційні події, внаслідок яких до влади приходили патріоти України – представники козацької верстви. У мене допоки немає відповіді, що таке третій гетьманат. Можливо, це стане зрозумілим після остаточного узагальнення пропозицій до проекту Закону про українське козацтво. До речі, я звернув увагу, що більшість пропозицій зводиться до того, що держава повинна захистити козаків – нам повинні роздати землі, надати якісь пільги і преференції в оподаткуванні козацьких господарств, дати зброю тощо. На мою думку, стосунки козацтва з державою потрібно розпочинати з іншого, правильно пояснити, що саме козаки повинні зробити для держави і для народу, як ми бачимо себе в якості захисників Батьківщини. Адже козак завжди був захисником своєї землі і свого народу, не переобтяжуючи себе думками про зиск з такої діяльності. Інколи складається враження, що деякі організації та їхні керівники бажають за допомогою держави захистити себе. Це неправильно, оскільки перекручує саму сутність козацтва і козацької ідеї.
– Чи відбулися зміни у стосунках держави і козацтва останнім часом? Як відбувається взаємодія між козацьким загалом і органами державної влади?
– Варто згадати 90-ті роки – початок козацького руху. Я спілкувався із колишніми працівниками правоохоронних структур, які працювали в ті часи. Коли Українське козацтво тільки почало зароджуватися і гетьманом був Чорновіл, генеральною лінією Служби безпеки України було насіяти людей, через яких можна було впливати на організації козацтва. У нашому середовищі почали з’являтися люди, завданням яких було зробити так, щоб цей патріотичний рух не набрав розмаху і сили. Потім прийшли часи незалежності, але ставлення до будь-яких структур поза державними інститутами досі залишилося відповідним. Принаймні, у свідомості частини силовиків. Дотепер в аналітичних записках, які складаються у деяких силових структурах, іноді має місце, м’яко кажучи, негативний акцент щодо українського козацтва. Я не кажу, що у нас усе гаразд. Проблеми є і в міліції, і в СБУ, і в армії. Козацтво, силові структури – частина суспільства, і ми не маємо імунітету від загальних хвороб суспільства. Отже, з самого початку держава сприйняла українське козацтво як щось шкідливе і в 1990 році стала на шлях взяття під контроль козацького руху і намагання очолити його.
Президентам Кравчуку і Кучмі тема козацтва була нецікавою і далекою. Не знаю, як вони ставилися до інших сторінок нашої історії, але я не відчував, щоб козацтвом вони цікавилися і долучалися до його проблем. Крім створення Координаційної Ради українського козацтва, видання відповідних указів, розроблення програми, їхнє зацікавлення проявлялося лише на папері. Насправді козацький рух ніхто не збирався підтримувати. Свідченням цього є те, що не було виділено жодної копійки під програму і Координаційну Раду. Власне Рада складалася з декількох десятків осіб, була недієвою, оскільки там були згідно з рознарядкою “нафаршировані” люди з усіх міністерств. Якої роботи від них можна було очікувати, якщо ця тема була для них зовсім чужою. Уся діяльність мала виключно формальний характер.
Тільки за часів, коли Президентом став Віктор Андрійович Ющенко, який глибоко знає і шанує історію нашого народу, ситуація почала поступово змінюватися на краще. На сьогодні Президент є Гетьманом українського козацтва, в державних органах є радник Президента з питань козацтва, працює Рада Українського козацтва, очолювана особисто Президентом. У Секретаріаті є відповідальні люди, які відслідковують усі процеси, пов’язані з розвитком козацького руху. В державних адміністраціях на заступників голів покладено функцію координації козацького руху. Щодо організаційних заходів, то минулого року було зроблено дуже багато. Цей механізм допоки не запрацював так, як би цього хотілося, але зрушення на краще вже помітні. Мушу сказати, що я не зовсім задоволений роботою Ради Українського козацтва. Водночас впевнений, що з часом ситуація покращиться. Ми систематично збираємося (кожного місяця), обговорюємо нагальні проблеми розвитку нашого руху, ухвалюємо спільні рішення і рекомендації. Складно за рік зробити те, що не робилося попередні п’ятнадцять років. У нас є багато відмінностей у релігійних питаннях, щодо мовних проблем, стосовно ролі й місця українського козацтва. Кажуть, що хорошому винові потрібно дати час перебродити. Так само і з козацьким рухом – потрібно дати йому час для самоорганізації та вдосконалення. Проблеми нашого руху відомі, вони виокремлюються, розбираються, аналізуються, піддаються моніторингу. Я впевнений, що з часом їх буде вирішено.
– Що відбувається в організаціях українських козаків сьогодні, які програми реалізуються за підтримки держави?
– Козацький рух сьогодні охопив усю територію України, свідченням чого є козацькі структури в усіх областях і козацькі осередки майже у кожному районі. Ми ставимо своїм завданням знайти прийнятну для всіх форму об’єднання та співпраці.
Нами розроблено та починають упроваджуватися декілька програм із відбудови козацьких святинь, відродження та наповнення сучасним змістом патріотичних козацьких традицій. Наприклад, реалізується програма “Золота підкова” на Черкащині, для якої виділяється не один мільйон гривень, щоб відродити і Чигиринську столицю, і Холодноярську республіку. Розробляється і починає реалізовуватися програма відродження знищеної козацької столиці Батурина.
Уже в цьому році я ініціюватиму перед Радою Українського козацтва проведення круглих столів різного рівня і різного формату, які нестимуть одну стрижневу програму – визначення ролі й місця українського козацтва на сучасному етапі розвитку суспільства і держави, взаємодії державних інститутів і громадської козацької ініціативи задля України.
Ми повинні давати оцінку тому, що було, але перш за все ми мусимо рухатися вперед. Потрібно обговорити нашу своєрідну козацьку конституцію – проект Закону про українське козацтво. Це дуже серйозне питання, що є завданням не тільки нашої Ради чи якоїсь невеличкої групи козаків. Адже закон покликаний стати основним документом для всіх українських козаків та для людей, яким близька тематика козацтва. Тут не може бути кальки з законодавчих актів першого або другого гетьманатів. Ми повинні розробити документ, який відбиватиме сучасний стан суспільства і козацтва як його невід’ємної складової, стосунки козацтва і держави тощо.
Власне, вже розроблено концепцію розвитку українського козацтва на найближчу перспективу, її затверджено Кабінетом Міністрів України. Багато в чому концепція є занадто загальною і неконкретною, але це – добрий початок, своєрідна перша цеглинка в майбутній величній споруді українського козацтва.
Під загрозою опинилося бюджетне фінансування програми розвитку українського козацтва. Ще за часів Уряду Ю.Тимошенко ми подали на розгляд Уряду програму, яку відпрацювали Національна академія наук України, Міністерство культури України, наше козацьке товариство. Програму мали профінансувати. Проте під час розгляду програми раптом виявилося, що потрібні детальні розшифровки кожного пункту з додаванням розписаного кошторису. Раніше нас повідомили, що все гаразд. Ураховуючи, що програма поширюється на низку міністерств, кожне з них мало б закладати у свої бюджети ті пункти програми, які їх стосуються. З’ясувалося, що видатки на нашу програму до бюджетів міністерств не включено. Отже фінансування програми під загрозою. Зараз ми формуємо бюджет, сподіваюся, що вдасться в якийсь спосіб бодай невеличку суму включити в плани хоча б якогось міністерства, щоб справа зрушилася з місця. Ця проблема виникла буквально зараз, через новий принцип формування бюджету і видатків міністерств, згідно з яким потрібно деталізувати кожний пункт кошторису програми і узгодити його з міністерствами.
Нас запевняли, що коли прийматиметься бюджет, програму буде включено до видатків, що це є національна програма, фінансування якої передбачається кошторисами міністерств, які зазначені в пункті виконання. Раптом з’ясувалося, що програма має бути висмикнута, і з кожного міністерства потрібно назбирати кошториси, розшити і подати окремими блоками. Звичайно, зробити це за два тижні практично неможливо.
– Що Ви вважаєте головним завданням для козацького руху на сьогодні?
– Головні зусилля потрібно докласти до остаточної розробки проекту Закону про українське козацтво. Це питання майже півроку обговорювалося серед членів Ради Українського козацтва. Я отримав усі пропозиції від керівників козацьких організацій. Перший етап обговорення у Раді Українського козацтва ми завершили, узагальнили, тепер ми повинні вийти з нашим баченням ролі й місця українського козацтва на широкий загал, з’ясувати суспільну думку щодо цього проекту. Мені здається, щоб добре написати цей закон як формулу життя українських козаків у ХХІ столітті, ми повинні врахувати думку суспільства. Це неможливо без широкого обговорення, починаючи з молоді і закінчуючи науковцями, а також відповідними службами в Міністерстві оборони України, в силових структурах, в усіх зацікавлених міністерствах і відомствах. Питання аналітичної, дослідницької роботи є актуальним і для козацького руху. Є плани вже найближчим часом створити науковий центр Українського козацтва. Найближчим часом ми зберемо першу групу інтелігенції, відомих в Україні людей, яким небайдужа доля українського козацтва і будемо готувати першу всеукраїнську конференцію щодо обговорення ролі й місця козацтва в суспільстві. За допомогою таких конференцій ми відпрацюємо низку пропозицій до нашого законопроекту. Впевнений, якщо законопроект буде зваженим і юридично обґрунтованим – депутати Верховної Ради його підтримають. Тим паче, що чимало депутатів є генералами тих чи інших козацьких організацій в Україні. Гадаю, мені вдасться мобілізувати депутатський корпус для ухвалення Закону про козацтво, враховуючи, що мої колеги причетні до козацького руху в такий спосіб.
– Чи не вважаєте ви за доцільне перед винесенням Закону про козацтво на розгляд Верховної Ради провести парламентські слухання з питань розвитку козацького руху в Україні?
– Цього року прийнято чимало постанов щодо парламентських слухань з різних питань. У мене, звичайно, виникла думка щодо проведення таких слухань. Остаточної відповіді я зараз не маю, тому що такі слухання потрібно ретельно готувати, формувати суспільну думку, роз’яснювати нашу позицію представникам широкої громадськості. Якщо провести слухання заради слухань – нас можуть не сприйняти. Іноді люди не розуміють, про що йдеться, не мають об’єктивної інформації про козацький рух. Я думаю, що спочатку ми повинні провести низку заходів із представниками різних верств населення, надати їм докладну інформацію про наші цілі й завдання, вислухати їхні думки та пропозиції, дослідити суспільні настрої і громадську думку, узагальнити їх. Зараз на місцевому і регіональному рівнях проводяться подібні конференції. Ми повинні провести серію всеукраїнських конференцій, на яких поставити питання бачення інтелігенцією розвитку козацького руху, яким бачить українське козацтво молодь, як має відбуватися наша співпраця з силовими структурами тощо. Після цього можна буде думати про проведення парламентських слухань.
Також ми повинні обговорити і розібратися, чому мали місце певні негаразди в русі й що потрібно зробити, щоб їх не було. Ми мусимо визначитися в пріоритетах розвитку нашого товариства, відмежуватися від тих наших колег, які своїми діями призводять до деструктивних процесів. Адже є випадки, коли козак їде за кордон і там від імені всього українського козацтва і від імені держави починає виправдовуватися невідомо за які гріхи. Це свідчить про недостатній рівень корпоративної козацької культури. Це також серйозне питання нашого подальшого розвитку і вдосконалення. Ми повинні засуджувати подібні дії, тому що це плямує все наше козацьке братство. Уже настав час спільних, скоординованих дій козацьких громадських організацій.
Йдеться не про введення цензури чи про монополію на істину того чи іншого товариства. Ми закликаємо діяти спільно. Адже всі говоримо і мріємо про одне – про відродження українського козацтва, про те, щоб наша козацька країна насправді стала козацькою. Саме тому ми повинні узгоджувати наші дії, допомагати один одному. Якщо якась організація проводить певний захід – ми повинні не тільки бути присутніми як гості, але й брати посильну участь в організації таких заходів. Дружба і розуміння народжуються у спільній роботі. Тільки так можна дізнатися про кращі риси своїх колег і зблизити позиції.
– Як налагоджується діалог між козаками і суспільством?
– Зараз ми працюємо над розробкою власного веб-сайту, щоб налагодити безпосередній зв’язок з нашими симпатиками, тримати руку на пульсі громадської думки. За допомогою Інтернету ми хочемо з’ясувати, які проблеми козацького руху варто в першу чергу виносити на розгляд майбутніх круглих столів та конференцій. Нам потрібно започатковувати діалог з суспільством, діалог з молоддю, і робити це в режимі реального часу. Якщо цього не буде, ми знову варитимемося у власному соку. Всі наші наради закінчуватимуться присвоюванням чергових генеральських козацьких звань і нагородженням самодіяльними нагородами. Суспільство від нас очікує не цього. Я глибоко переконаний, що наступний рік у нас повинен пройти під знаком демонстрації суспільству наших теоретичних напрацювань і здатності їх реалізовувати на практиці. Спробую виокремити три найголовніші напрями нашої роботи. Завдання номер один – робота з молоддю. Культура, її збереження і розвиток – це пріоритет номер два. Третє завдання – формалізувати юридичні підстави нашого існування і розвитку, тобто розробити і ухвалити відповідні закони, концепції, програми, забезпечити нормативно-правове підґрунтя козацького руху. Якщо ми це приведемо до спільного знаменника – можна говорити, що ми закладемо фундамент Третього Гетьманату.
– Дякую за змістовні відповіді, успіхів Вам!
Розмову вів Ігор КРАВЧУК
